На передодні Першотравневого свята, тернопільська обласна газета «Вільне життя» згадала традиції 30-ти річної давності і опублікувала на передовиці заклики до Міжнародного Дня Солідарності всіх трудящих: «В минулому 1 Травня було великим святом… і задовго до нього в усіх газетах друкували заклики ЦК КПРС, щоб, значить, ті, кому належить, встигли їх вивчити й чітко декламували з трибун. А колони трудящих, які повз трибуни проходили, після кожного — голосно вигукували: «Ура!» Ну і раз «світле минуле» нам стараються повернути і 1 травня надходить, то ми й заклики підготували. Звичайно, такі, що актуальні сьогодні. Хай живе 1 Травня — початок місяця, в якому роздягаються жінки і підвищується тонус у владних верхах! Слава прем’єр-міністру Миколі Азарову, який, проживаючи в Україні лише трохи більше двадцяти років, зумів вивчити українську мову на тверду трійку за дванадцятибальною системою! Слава Генеральній прокуратурі, чиї активні дії запобігають розгулу демократії та вседозволеності! Палкий привіт міністрам попереднього уряду! Мужньо переносіть усе, що випало на вашу долю за нинішнього правителя! Він сидів і вам велів! Учителі міст і сіл! Наполегливо освоюйте спеціальності, які стануть вам у пригоді після остаточної оптимізації освіти! Палкий привіт невтомному подвижнику російського руху в Україні Дмитру Табачнику, якого в Держдумі назвали честю і совістю української інтелігенції! КПРС називали розумом, честю і совістю. Ще б один складник, і Табачник був би, як КПРС! Під мудрим керівництвом провладної коаліції, на чолі з Віктором «лучезарным» — уперед, до нових перемог!» Не меншим гумором проникнувся й губернатор Прикарпаття Михайло Вишиванюк. На колегії облдержадміністрації він розповів анекдот та натякнув, що після Великодня декотрих голів РДА “шляк трафить”. Газета «Галицький Кореспондент» пише: «Колегія облдержадміністрації обговорювала участь Івано-Франківщини… реалізацію національного проекту "Олімпійська надія-2022". Жоден із керівників районів, у яких, ймовірно, відбуватимуться заходи Олімпіади-2022, не підготувався до колегії. Від догани губернатора їх врятував тільки Чистий четвер. Незважаючи на те, що заявку на участь в "Олімпіаді-2022" Україна планує подати у 2013 році… запрошені до слова голови районних адміністрацій Верховинського, Богородчанського, Рожнятівського та Долинського районів ефектних презентацій не підготували й жоден не зумів задовольнити губернатора. Спершу під гарячу руку Вишиванюку потрапив керівник Верховинського району Василь Гондурак, який запропонував для проведення спортивних змагань "прекрасні гори" - наприклад, Чорногірський хребет: "від Говерли - до Румунії". Керівники інших районів намагалися конкретніше окреслити місця, де, ймовірно, відбудеться олімпіада. Однак відеопрезентації ніхто не підготував. Керівники районів попросили 10 днів на підготовку. Вислухавши виправдання районних очільників, Михайло Вишиванюк розважив присутніх анекдотом: "Чистий четвер. Жінка пішла до церкви, висповідалася. Приходить, а коза урвалася і всі щепи погризла. Жінка до неї: «Нині тобі ніц не кажу. Але по Великодню тебе шляк трафить". Не до сміху було тільки головам чотирьох РДА, кожен з яких може опинитися на місці кози». Тим часом Великдень минув, а «шляк трафлає» сьвідомих галичан, які всю свою активність, всі свої думки і розмови точать тільки навколо однієї проблеми: «боротьби» з червоними прапорами, які ВРУ дозволила вивішувати на День Перемоги 9 травня цього року. «Мій дід, напевно, зненавидів би мене за цей заголовок. Бо в нього не було іншого свята, крім 9 травня. Тоді він надягав старий кітель з орденами, йшов на парад, потім дивився «В бой идут одни старики», - пише в своїй авторській статті Андрій Філіпський, головний редактор газети «Репортер». - Навіщо 260 депутатів Верховної Ради… 21 квітня проголосували за те, щоб 9 травня на українських державних установах висіли червоні прапори?.. Тепер копії того прапора мають 9 травня висіти на державних установах, використовуватись «під час урочистих заходів, які здійснюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, громадськими об’єднаннями». Можна довго сперечатись про те, чи то був справжній прапор перемоги, хто насправді його підняв, і взагалі, хто більше переміг чи постраждав у Другій світовій. Але краще залишити це історикам, а політики нехай на державному рівні заборонять собі навіть наближатись до таких речей. Адже тут вони шукають чого завгодно, тільки не істини. А ще заява Верховної Ради «До 65 річниці Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями», і постанова про державне святкування 70-річчя партизанського руху в Україні. Звісно, саме радянського партизанського руху. А замість того, щоб забезпечити учасникам Другої світової (всім!) гідну старість, їм намагаються втулити в руки прапор. А найбільше дратує, що не тільки їм. Висновок один – нам наполегливо пропонують повернення до совка. Що робити? Триматись. Напевно, доведеться пережити і ці часи. Кожному. Не скурвитись, не злякатись, не розчаруватись. Виростити дітей українцями – без комплексу меншовартості, без істерик і понтів. Я би, скоріш за все, не став переконувати свого діда. Навіщо? Адже виховати минуле неможливо». «Чи "почервоніє" Львів 9 травня?» - з таким заголовком виходить газета «Поступ» й далі розкриває тему: «Голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк вважає, що рішення Верховної Ради щодо обов’язкового підняття радянських прапорів на 9 травня таким, що не піде на користь західноукраїнській громаді. Відповідаючи на запитання, чи буде червоний прапор над Львівської обласною радою, запевнив: «Ми зробимо все, щоб його там не було, не допустимо цього». Львівська облрада своїм рішення хоче доручити Львівській обласній державній адміністрації у рамках відзначення 8, 9 травня на території Львівської області Днів пам’яті жертв ІІ Світової війни провести поминальні та скорботні заходи на вшанування українців, які стали жертвами німецького нацистського та радянського комуністичного режимів, а також провести заходи з висвітлення повної, об’єктивної історії збройного національно-визвольного руху українців у 40-50-х роках ХХ століття. Також пропонується звернутися до священнослужителів усіх конфесій у Львівській області з проханням проводити 8, 9 травня молебні за українців, які загинули в боях за незалежність України під час ІІ Світової війни та стали жертвами нацистського та комуністичного режимів. Депутати Львівської міської ради під час сесії 21 квітня прийняли ухвалу, якою заборонили використовувати під час відзначення Дня перемоги радянську та нацистську символіку». Від завтрашнього дня галицькі греко-католики вже зможуть офіційно поклонятися скульптурам Кароля Войтили, папи Івана Павла ІІ, беатифікація якого (проголошення святим) відбудеться 1 травня. Західноукраїнська газета «Експрес» нагадує, що папа був чистокровним українцем. «Іван Павло ІІ мав українське коріння. Достеменно відомо, що його мати була чистокровною українкою… Мати Кароля Войтили – Килина (або Емілія) Кочоровська – була чистокровною українкою з Холмщини. Сам Понтифік під час вступу до Українського інституту в Гарварді казав, що його покійна мати Емілія була русинкою, тобто українкою. І саме він їй завдячував знанням української мови, якою виголошував свої промови на синодах українських владик, промови до українського народу під час відвідування українських церков тощо… 1 травня відбудеться беатифікація папи Івана Павла ІІ. Урочистості у Ватикані пройдуть з великим розмахом. На них з’їдуться тисячі паломників з цілого світу. У соборі св. Петра уже готують ікону новопрославленого, до якої зможуть молитися тисячі віруючих». Невідомо як би відреагував на такі речі сам папа Кароль (Войтила), а ось львівська газета «Високий замок» повідомляє, що він все-таки мав велике й прекрасне почуття гумору: «В Івана Павла ІІ було прекрасне почуття гумору, й у Польщі зараз є чимало ентузіастів, які збирають гумористичні перли Івана Павла ІІ. Уже вийшло кілька книжок-смішинок і… анекдотів про Івана Павла ІІ. Перед тими, хто був з ним близько знайомий, хто товаришував з ним і поруч, день у день, виконував свої службові обов’язки, після обрання Кароля Войтили Папою постало питання, як їм поводитися тепер у його присутності. «Відразу по урочистостях у Ватикані туди прибула група найближчих знайомих з Кракова, щоб привітати Папу, – розповідав польський журналіст Ян Тарнав. – Зайшовши до зали, де мала бути аудієнція і де нас мала зустріти людина у папській сутані, ми стали навколішки. Аж тут чуємо докірливе: «Не робіть шопки!» (тобто комедії). Він не любив, коли йому віддавали надмірні почесті. А одного разу сказав колишньому приятелеві-священику, який приїхав до Ватикану: «Зачекай тут на мене, мушу трохи попапєжить» (попапувати)». Переживши шок обрання Папи-неіталійця, працівники найвищих ватиканських установ, щоб здобути прихильність нового Папи, взялися вивчати польську мову. Один із них, підівчившись, вирішив похизуватись перед Папою. Зустрів його у коридорі і питає: «Як ся чує п’єсик?». Бідолаха сплутав це слово зі словом «папєж». І почув у відповідь: «Гав! Гав!». А ось ще одна пригода, яка свідчить про те, що не любив підлабузництва. У 1992 році Папі прооперували кишківник. Після операції його зустрічає один із працівників курії і каже: «Святійший Отець виглядає після операції ще краще, ніж до неї». «То нехай ксьондз теж прооперується», – почув у відповідь». Схоже, почуття гумору від папи передалося й галицьким священикам, які минулого тижня взялися посвячувати святою водою автомобілі, мотори, велосипеди і запчастини до них. Газета «Галичина» пише: «Отець Віталій Дем’янець і отець Іван Сас благословили транспортні засоби та їх власників — водіїв маршрутних таксі й велосипедистів, «пластунів», учасників гурту «Перкалаба» та їх міні-автобус із великоднім транспарантом «Христос воскрес!». Усіх об’єднала спільна молитва за подорожніх. А згодом відбувся велоавтопробіг учасників акції до площі Ринок — у такий спосіб присутні пом’янули жертв чорнобильської трагедії. Ми спробували з’ясувати в одного з організаторів акції — Яреми Стецика, як йому вдається урізноманітнювати новими креативними ідеями духовне життя Івано-Франківська, особливо в молодіжному середовищі. — Я, можливо, скажу консервативні речі, але для мене важливі, — каже Я. Стецик. — Коли ти знайшов Бога у своєму серці, тоді можеш поділитися цією радісною вісткою з сусідом. Тому, по-перше, це моє особисте ставлення до Ісуса, а по-друге, як не дивно, — до подорожніх на дорогах. Зі мною, напевно, погодяться всі: дуже добре, коли ти в дорозі знаходиш розуміння інших учасників руху. Особисто мені приємно, що ця акція зібрала і водіїв, і велосипедистів, і пішоходів з різним ставленням до Бога». Огляд преси підготував Василь Хом’як, «ОстроВ»
