Анатолій Близнюк: Я б хотів, щоб галичани нас слухали. Огляд преси

За місяць перед виборами до місцевих рад політична ситуація в Галичині починає загострюватися. Ініціативи керманичів держави щодо російської мови, нового податкового кодексу, відміни політреформи 2004 року – все це викликає в галичан супротив. Газета «Репортер» пише:

«У Верховній Раді вже зареєстрований проект «Закону про мови». Пристрасті навколо цього законопроекту вирують недитячі. Опозиція навіть говорить про мінування парламенту під час розгляду питання.

«Я вмикаю телевізор, і моя дитина не може подивитися мультики по-українськи. Не так давно на співбесіді у Києві мене попросили спілкуватися російською, бо так, мовляв, говорять усі. То яка мова ущемлена? – обурюється пан Ігор, франківський підприємець. – До нас приїжджають японці, китайці і вже за півроку говорять по-українськи. Як на мене, не володіння мовою можливе з двох причин: або людина затято ненавидить все українське, або просто в неї не вистачає розуму».

Наталя родом із Донбасу, до Франківська приїхала на навчання у вісімдесяті, вийшла заміж, тут і залишилася. «Українську я вивчила вже на Прикарпатті, робота примусила, – говорить Наталя. – Вдома всі спілкуємося по-українськи. Хіба, як із чоловіком сварюся, то автоматично переходжу на російську. Я вважаю, що у державі має бути одна мова. В Україні – українська, це питання національної самоповаги».

«Цей законопроект скерований проти української мови в цілому, – запевняє голова обласної «Просвіти» Степан Волковецький. – Він є складовою частиною тієї антиукраїнської політики, яку проводить нинішній владний режим».

Варто згадати і про політичний аспект питання. На носі вибори. Політолог Тарас Возняк впевнений: «Партія Регіонів в чергове робить один і той самий фокус. Знову піднімаючи питання з мовами, хоче виїхати на тому, що обіцяє російській «всекосмічний статус мови міжнародного спілкування».

Вочевидь, позиція влади дає неймовірні шанси для опозиції включитися в політичну гру поборотися за владу на місцях.

«Від самого початку вересня усі в Україні, хто почуває себе громадянами цієї країни, отримали нову гру. Ця гра називається «Проект закону про мови», - пише газета «Галицький Кореспондент».

- Виникає питання - навіщо було його засвічувати? Чомусь закон про те, що у поїздах не можна курити, звалився на наші голови без ніякого попередження. А він впливає на «більшість громадян України» не менше, ніж мовний. Зрештою, цей закон - і його текст, і виконання - може бути доброю ілюстрацією того, що таке добре прописаний український закон. (У поїздах не можна курити ніде, але можна курити там, де завжди курили, - у тамбурах, але тепер, курячи, знаєш, що порушуєш заборону, але усвідомлюєш, що це насправді можна.)

Текст законопроекту дійсно виглядає безпорадним...

«Кожен має право вибирати мову спілкування», «.. визнавати себе двомовним або багатомовним», «використовувати будь-яку мову». Все це нагадує декларації про головні права людини на відпочинок.

«Застосування державної мови не повинно тлумачитися як заперечення або применшення прав інших мов». Повний абсурд, адже йдеться не про те, що відбувається, а про те, як це тлумачиться. Так закони не пишуться.

Найголовнішою є стаття 7. У ній говориться про те, що поряд з державною, українською, мовою міжособового і всякого іншого спілкування є російська, яка є мовою більшості, яка дає доступ до світових здобутків.

У цьому ж пункті знаходимо епохальне твердження, яке мало би стати частиною нашого законодавства - «українсько-російська двомовність, що склалася історично, є важливим надбанням українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального українського суспільства».

Цікаво, що у законопроекті фігурує означення «регіональна мова», яка повинна отримати усі повноваження поруч з державною. До цього визначення творці підійшли дуже чітко - 10 відсотків населення. Це, між іншим, означає, що ні словацька, ні єврейська не можуть вважатися регіональною у жодному регіоні. А це означає, що усі уповання щодо дотримання пунктів європейської хартії про мови меншин є цілком безпідставними. Біологічна вульгаризація»

Тим часом голова Донецької облдержадміністрацій Анатолій Близнюк дав інтерв’ю газеті «Галичина», в якому пробує згладити стосунки між Сходом та Заходом країни.Ось що каже А.Близнюк про Схід:

«В соціальному плані люди живуть не так, як хотілося б. І, можливо, ще не так, як говорили перед президентськими виборами…

я не можу сказати, що жити стало краще, що жити стало веселіше. Але те, що ми працюємо й адекватно оцінюємо ситуацію, — це сто відсотків.

Щодо обіцянок про поліпшення умов життя донеччан, то… в нас вища заробітна плата. Так, у нас ціни вищі, ніж були. Але якщо брати для порівняння номінальну заробітну плату й рівень інфляції, то рівень інфляції менший, ніж  реальне зростання заробітної плати. Отож реальна заробітна плата людей в Донецькій області стала вищою, тобто дохід кожної людини збільшився.

Кілька років тому група «Норд» побудувала новий завод в івано-Франківську. А він «пропав», бо на нього ніхто не прийшов працювати. Люди вирішили, що краще поїхати за кордон і заробити там більше. і не треба у цьому вбачати політику. Треба бачити реальну необхідність, можливості людей і їхнє право самостійно приймати рішення — або їм їхати в Донецьк на металургійний завод чи в шахту й заробляти там тисячу доларів, або ж їхати доглядальницею в Іспанію й заробляти там три тисячі євро.

У Донецькій області — стовідсоткові можливості ходити в українську школу, вивчати українську мову, розмовляти рідною мовою вдома, у театрі, в магазині. Будь ласка, ніяких питань немає. Це тільки політикани ці питання порушують. Врешті-решт троє моїх онуків вчаться в українській школі: вивчають і вільно спілкуються українською, російською та англійською.

Потрібно розуміти, що ми один народ. і що б хто не казав, що би не заявляли політики на виборах, як би не намагалися переконати, що ми різні, ми мусимо один з одним спілкуватися… десять чи п‘ятнадцять років тому в Донецькій області було лише 3% школярів, які навчалися українською. Сьогодні — 67%.

У державі повинна бути національна ідея. Не треба будувати чотири автобани від Львова до Києва. Треба будувати один — від Львова до Полтави, а другий — від Луганська і кордону з Росією до Полтави. Щоб ці автобани зустрілися. Дороги треба будувати через усю країну, щоб вони об’єднували людей... Тому хотілося б, щоб галичани нас слухали. Не лише чули, а й слухали. Так само, як і ми галичан. Це дорога з двостороннім рухом. Я не можу сказати: ви припиніть нас не поважати, а ми там подумаємо. Це неправильно. Ми повинні слухати й розуміти одне одного».

А тепер – про Захід:

«Колись я був на Галичині, було свято, і священик заходив у кожен двір, освячував, спілкувався з людьми. Я бачив відкритих, чистих людей, тому не можу сказати, що мені у них щось не подобається. А коли пізніше ми приїхали в оперний театр, я вільно спілкувався українською мовою. І, напевне, якби наприкінці свого виступу сказав: «Слава Україні!», мене б привітали стоячи. Але й так щиро вітали».

Хоч і вітали пана Близнюка галичани, слухати й слухатися напевно будуть ще не скоро. Тим часом перед місцевими виборами УГКЦ поспішає оголосити мучеником Бандеру, але поки що тільки Андрій, батька провідника українських націоналістів.

«Батько Бандери стане мучеником, - пише газета «Експрес». – УГКЦ хоче канонізувати 45 жертв комуністичного режиму. Уже оголошено, що до цього списку увійде й батько Степана Бандери – отець Андрій… Ще з молодих літ він проявив себе мужньою людиною. У молодому віці померла його дружина. Андрій Бандера залишився сам із сімома маленькими дітьми, і всіх їх поставив на ноги. Отець Андрій Бандера своїм прикладом довів незламну відданість Церкві. Багато людей йому пропонували перебратися за кордон, рятувати власне життя. Але це означало полишити парафію, кинути своїх вірян на призволяще. Звичайно, отець Андрій не міг так вичинити. Його заарештували, кілька місяців тримали в тюрмі. Увесь той час жорстоко катували, а потім, не отримавши ніяких свідчень, розстріляли».

Не виключено, що перед виборами до Верховної ради 2012 року мучеником буде оголошено й самого Степана Бандеру. І тоді його образи та пам’ятники набудуть нового (священного) змісту. А галицькі політики матимуть з чим йти на вибори.

Андрій Мева, «ОстроВ»