Вверх

Email друга*:
Ваше имя*:
Ваш email*:



Місцеві вибори в Україні 2015 року відволікли увагу місцевих громад від ще однієї важливої події в їхньому житті – відкритого конкурсу з відбору кандидатів на заміщення посад керівників місцевих прокуратур, їхніх перших заступників та заступників, що проходив протягом вересня – початку листопада. Для проведення конкурсу при п’яти обласних прокуратурах: Дніпропетровській, Київській, Львівській, Одеській і Харківській були створені регіональні центри з прийому документів для участі у конкурсі та конкурсні комісії. Конкурс для кандидатів з Донецької області проходив у прокуратурі Дніпропетровської області.

Умовами конкурсу передбачено проведення його в чотири етапи.

Перший етап – це проведення тестування кандидатів на знання законодавства (професійний тест). Не зважаючи на оголошену відкритість конкурсу, відомості про склад учасників та хід цього етапу були приховані від громадськості та засобів масової інформації (ЗМІ). Відомості про хід цього етапу можна було одержати тільки від учасників конкурсу, тому що кожен учасник конкурсу мав свій код, за допомогою якого на сайті Генеральної прокуратури України (ГПУ) він міг одержати тестові завдання, взяти участь у конкурсі, а потім й ознайомитися з його підсумками.

На цьому етапі громадськості Слов’янська був відомий тільки один кандидат, який не приховував своєї участі в конкурсі – це відомий місцевий адвокат Артур Стуліков. Він відомий по судових справах у Києві, Харкові, Донецьку і Слов’янську проти добування газу гідророзривом пластів.

Звичайно ж, були й інші кандидати, в тому числі й працівники Слов’янської міжрайонної прокуратури, але хто саме і скільки - не було відомо, тому що сама прокуратура такі відомості для громадськості й місцевим ЗМІ не надала.

Спілкуючись з кандидатом Стуліковим, громадським активістам став відомий такий факт: підсумки першого етапу конкурсу по місцевих прокуратурах України, крім Донецької області, були оприлюднені на 3 – 4 день, а по Донецькій – аж на дев’ятий, та й то після його особистого звернення на «гарячу лінію» Генеральної прокуратури. Цей факт викликає сумнів в прозорості і відкритості конкурсу.

Другий етап – проведення тестування на визначення загального рівня розумових здібностей – теж не обійшовся без прикрих несподіванок для кандидатів. За словами учасників конкурсу, не всі вони були в рівних умовах, тому що у деяких з них була можливість скористатися платними послугами приватних фірм і попередньо опробувати тестову програму другого етапу. Це може бути обумовлено корупційними діями на користь певних осіб. Про це було письмово повідомлено Генеральну прокуратуру.

Щоб прибрати завісу секретності над цим відкритим конкурсом А.В. Стуліков звернувся до ГПУ з пропозицією дати можливість громадськості ознайомитися з ходом конкурсу й обнародувати відомості про склад учасників та їхні показники. Вірогідно, що це звернення з такими пропозиціями було не єдине, тому що після другого етапу конкурсу на сайті ГПУ з’явився список учасників конкурсу по всіх місцевих прокуратурах України та їхні показники по кожному з двох етапів та підсумкові бали.

Ознайомившись з ним, представники дванадцяти громадських організацій і осередків політичних партій міста Слов’янська і Слов’янського району Донецької області звернулися до Генерального прокурора України Шокіна В.М. та конкурсної комісії з відбору кандидатів на посади у місцевих прокуратурах з листом, в якому звертали увагу на те, що один з добре відомих громадянам кандидатів – Стуліков Артур Вікторович – людина з великим життєвим і професійним досвідом, активною життєвою і громадянською позицією, для якого законність і верховенство права – це стан душі, а не тільки професійний обов’язок, та висловили впевненість, що, як юрист-професійонал і патріот України, очоливши Слов’янську міжрайонну прокуратуру, він зможе покращити її роботу і повернути довіру громадян до неї.

17 жовтня цього року список кандидатів на посади у Слов’янській прокуратурі був розглянутий і на засіданні Громадського люстраційного комітету Слов’янщини (ГЛКС), який складається з представників громадських організацій та місцевих осередків політичних партій міста Слов’янська і Слов’янського району. На цьому засіданні було вирішено надіслати до Генеральної прокуратури України звернення, які на цей час надішли до ГКЛС, щодо правопорушень і бездіяльності місцевих прокурорів та слідчих прокуратури, а також до конкурсної комісії з відбору кандидатів на посади керівників у місцевих прокуратурах, якщо у одержаних ГКЛС документах згадуються прізвища кандидатів на посади керівників у цих прокуратурах. Усвідомлюючи ту обставину, що не у всіх громадян є доступ до інтернету, щоб на сайті ГПУ ознайомитися зі списком кандидатів, і враховуючи великий суспільний інтерес до наведення порядку в правоохоронних органах нашої держави, Громадський люстраційний комітет Слов’янщини звернувся з пропозицією до засобів масової інформації Слов’янщини оприлюднити список кандидатів, що брали участь у конкурсі. Ці списки були оприлюднені в газетах «Злагода» і «Панорама недели» 20 жовтня.

Крім того, Громадський люстраційний комітет Слов’янщини звернувся до всіх громадян, кому небайдуже, хто прийде до керівництва у Слов’янській міжрайонній прокуратурі, та у кого є зауваження по роботі кандидатів на посади керівників місцевих прокуратур, їхніх перших заступників та заступників, і запропонував їм письмово звертатися до прокуратури Дніпропетровської області, за вказаними у цьому зверненні поштовою адресою, або адресою електронної пошти. Тим же громадянам, хто потребував допомоги для складання такого звернення, ГЛКС запропонував свою допомогу, вказавши місце, дні та часи прийому. Прийом громадян з цього питання був організований членами комітету по вівторках, четвергах і суботах і люди відгукнулися на це запрошення.

Підсумки третього етапу конкурсу – тестування особистісних характеристик (психологічний тест), – що пройшов 24 жовтня, взагалі не були опубліковані на сайті ГПУ. Можливо, в Генпрокуратурі до цього етапу вже «забули» про відкритість і прозорість при проведенні конкурсу…

Три громадські організації звернулися до місцевих телевізійних каналів та Громадського телебачення Донбасу з пропозицією надати інформацію про конкурс та організувати телевізійну зустріч з кандидатами на керівні посади в Слов’янській міжрайонній прокуратурі. Я особисто попередньо узгоджував час з кандидатами, які мешкають або працюють у Слов’янську. Таких виявилося 8 осіб з 16. Найскладніше це було зробити з кандидатами, які працюють в Слов’янській прокуратурі. Один з них казав, що, на його думку, зараз таку зустріч робити недоцільно, а краще провести її після четвертого етапу, коли конкурсна комісія визначить трьох переможців. Інші розповідали про свій від’їзд до Києва у п’ятницю або суботу, хоча проведення четвертого етапу – співбесіди з кандидатами – було призначено на вівторок 3 жовтня. А дехто, взагалі, чудив, розповідаючи, що він одружений і у нього сім’я. Побачивши, що я не зрозумів до чого тут його сім’я, коли мова йде про зустріч з кандидатами на телебаченні, він сказав, що у нього інші плани.

Після цього до прокуратури і міськрайонного суду були надіслані листи із запрошеннями кандидатів на телевізійну зустріч.

Всього в Слов’янській прокуратурі працюють 5 кандидатів, що після другого етапу були допущені до наступних етапів конкурсу: Бакуменко Олександр Миколайович, Єгоров Валерій Олександрович, Костенко Микола Павлович, Левічев Дмитро Павлович, Рейпольський Олексій Олексійович. Ще один кандидат – Татаринцев Ярослав Володими-рович – працює помічником судді в Слов’янському міськрайонному суді.

На жаль, не всіх кандидатів вдалося запросити на цю зустріч. Половина кандидатів, як з’ясувалося, – це представники інших міст Донецької області, а відомості про них та контактні телефони на сайті Генпрокуратури були відсутні.

На телевізійну зустріч, призначену на п’ятницю 30 жовтня о 17 годині, прийшли… два кандидати – Стуліков А.В. і Татаринцев Я.В. Особливу повагу викликає вчинок Татаринцева, який попередньо в телефонній розмові однозначно відмовився від участі в цій зустрічі. Можливо, він ніколи не виступав перед телекамерою і це його лякало, але він переборов себе й прийшов на зустріч. Жоден з кандидатів-прокурорів на телеефір не прийшов. Мабуть, їм нічого сказати про те, як вони будуть боротися з корупцією та повертати довіру наших громадян до прокуратури.

Четвертий етап – це ключовий етап конкурсу. На перших трьох кандидати спілкувалися з комп’ютером, а на четвертому – з членами конкурсної комісії безпосередньо. Цей етап проходив в Національній академії прокуратури України у Києві. В залі, де проходила співбесіда, стояла відеокамера і за проходженням співбесіди можна було спостерігати в прямому ефірі через інтернет і сайт Генпрокуратури.

Я був одним з двох спостерігачів від громадських організацій під час проведення співбесіди з кандидатами 3 листопада. В цей день проходила співбесіда з кандидатами до другої Маріупольської і Слов’янської місцевих прокуратур. Другим спостерігачем був представник від Громадської організації «МОЛОТ» з Маріуполя. Він спостерігав за співбесідою і попереднього дня, коли була співбесіда з кандидатами до першої Маріупольської і частково до другої Маріупольської місцевих прокуратур. Як людина більш досвідчена, він інколи підказував мені, на що звертати увагу, особливо, коли це стосувалося кандидатів з Маріуполя. Так він звернув увагу на кандидата Гагача В.А. Він був передостанній з шістнадцяти маріупольських кандидатів цього дня. Нічого особливого у питаннях до нього і відповідях, хоч іншим кандидатам ставилися несподівані і жорсткі запитання. І ні слова з обох боків про боротьбу з корупцією і про повернення довіри до неї. На останок, коли головуючий запитав: «Чи будуть ще запитання у членів комісії?», а всі відповіли, що ні, один з членів комісії, глянувши на кандидата з-під лоба, усміхнувся йому, немовби кажучи: «Все добре, а ти хвилювався. Конкурс – це для громадськості та їхніх спостерігачів. Нічого не помінялося».

Після цього маріупольський спостерігач сказав мені: «Запиши два прізвища – Гагач і Перхун. Другий – це кандидат до першої Маріупольської прокуратури» (останній серед інших 16-ти кандидатів). «От побачиш, ці двоє увійдуть до трійки найкращих кандидатів: Перхун – по першій Маріупольскій прокуратурі, а Гагач – по другій. Далі комісія подасть трійки до Шокіна, а він затвердить саме цих двох». «Звідки така впевненість?», – запитав я. Відповідь була простою, як все геніальне: «Це люди, яких теперішній Донецький обласний прокурор перетягнув з Києва і розставляє на місцях. Перхун зараз прокурор Маріуполя, а Гагач – його заступник».

Виходило, що конкурс – це просто ширма, за якою ті ж самі «договірняки» і «рішалово» на найвищому рівні. Кандидати, які при Пшонці робили кар’єру у Києві, були витіснені звідти конкурентами, але їхні товариші на місцях їх працевлаштовують, беручі до своєї команди. Але все це не можна здійснити без «своїх» людей у конкурсній комісії. Залишилося тільки знайти підтвердження. Попереду було спостереження за співбесідою з кандидатами до Слов’янської прокуратури.

Спочатку кожен кандидат коротко розповідав про свою освіту, місце роботи і посаду, а потім члени комісії задавали їм найрізноманітніші запитання – від простих: «Чому Ви берете участь у конкурсі?», «Чому Ви вважаєте, що саме Ви повинні очолити прокуратуру?», «Що Ви будете робити у свій перший робочий день на цій посаді?» і «Яку останню книгу Ви читали і коли це було?», – до найскладніших, пов’язаних зі специфікою роботи правоохоронних органів та діями в тій чи іншій ситуації.

Слухаючи запитання і відповіді кандидатів, спостерігач з Маріуполя зауважив мені: «Жоден з кандидатів не говорить про боротьбу з корупцією в прокуратурі».

Особливо прискіпливо комісія перевіряла підготовку кандидатів, які ще не працювали в прокуратурі або вже звільнилися з неї з тих чи інших причин, з’ясовувалися ці причини і обставини звільнення, теперішнє місце роботи і джерела існування для непрацюючих.

Дуже цікава була співбесіда з кандидатом А. Стуліковим, і я думаю, не тільки для мене, а й членів конкурсної комісії. Відповідаючи на перше запитання щодо його першого робочого дня, він зразу ж заявив про свою принципову позицію по боротьбі з корупцією у прокуратурі: «Я скажу всім працівникам прокуратури: «Я хабарі не беру і вам забороняю це робити!».

Далі, відповівши на запитання про повноваження прокуратури, він одержав складніше. Голова комісії А. Коваленко запропонував уявити таку ситуацію: справа по нетяжкому злочину і по справі нема однозначних доказів. «Що Ви будете робити?», – запитав він. - «Я зроблю все, щоб зібрані докази були зафіксовані і справа дійшла до суду. Людина повинна одержати можливість відстояти свої права в суді».

«Що Ви будете робити у випадку, якщо під стінами прокуратури збереться мітинг з транспарантами незадоволених рішенням прокуратури?», – задав наступне запитання голова комісії. «Зустрінуся з людьми, вислухаю і все, що вони скажуть, перевірю відповідно до закону, та повідомлю їм підсумки перевірки. Якщо вони залишаться незадоволеними, що прокурор не вирішив їхнє питання, я їм розповім про свої права і можливості у вирішенні цього питання та їхні права і можливі подальші дії по відстоюванню своїх прав, наприклад, в суді. Я зроблю все можливе, щоб після цієї розмови люди зрозуміли, що прокурор зробив все для захисту їхніх прав в межах своїх повноважень, а також щоб у них було розуміння інших шляхів захисту своїх прав за межами прокуратури», – сказав Стуліков.

Одержавши вичерпну відповідь, голова комісії зауважив, що все це добре, «але, як показує мій 15-річний досвід роботи у прокуратурі, та й Ваш 20-річний досвід роботи адвокатом, є певна частка людей, які все одно залишаться незадоволеними рішенням чи діями прокурора. Як тоді Ви будете діяти?». Відповідь була однозначною: «По закону».

Під час конкурсу у спостерігачів від громадських організацій теж виникали запитання до кандидатів, але задати їх у них не було можливості. Це позиція організаторів конкурсу і конкурсної комісії. Якби була зацікавленість, щоб і громадськість задавала запитання, то таку можливість надали б. Громадськість знає кандидатів з іншого боку – по повсякденному спілкуванню з ними – і зацікавлена більше, ніж конкурсна комісія, щоб на керівні посади до місцевих прокуратур були призначені найдостойніші з кандидатів.

Цікавість членів конкурсної комісії викликала і велика кількість підписів найрізноманітніших громадських організацій і міських осередків політичних партій під зверненням на підтримку кандидатури Стулікова А.В. Запитання щодо цього вони задали як самому кандидату, так і мені після закінчення співбесіди. Незважаючи на те, що члени комісії з’ясували, що місцеві активісти підтримують цього кандидата, які знають його по спільній боротьбі за права людини і громадянина, – це ніяк не вплинуло на позицію комісії щодо цього кандидата.

При співбесіді з кандидатом Терещенком А.В. було повідомлено про підтримку його кандидатури міським осередком Української партії честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Жоден інший кандидат, у тому числі і працівники прокуратури, не був підтриманий представниками громади Слов’янська і району. Це свідчить про недовіру до них з боку громади.

Найцікавіше розпочалося після закінчення співбесіди, коли відеокамера була вимкнена. Спочатку мене, як спостерігача, запитали, чи є у мене запитання до комісії. Я запитав, чи одержала комісія зауваження громадян щодо кандидатів і почув у відповідь, що ні. Я виказав своє здивування цим, тому що здані до ГПУ документи після реєстрації зразу ж відносилися. Під час співбесіди до комісії теж приносили якісь документи. Тобто, при нормальній організації, надходження документів до комісії повинно було відбуватися зразу ж, але це було не так.

У мене почали з’ясовувати, хто був ініціатором збору підписів на підтримку Стулікова. Я відповів, що це була спільна ініціатива підтримати достойного кандидата, якому ми довіряємо і дуже добре знаємо по спільних справах. «Але хтось же збирав ці підписи? Мабуть Ви? Ваш же підпис стоїть першим», – наполягав один з членів комісії. «Так, я займався цим, тому що хтось повинен був це зробити», – відповів я. Інший член комісії сказав, що я не можу бути спостерігачем, тому що підтримав одного з кандидатів, і тут є конфлікт інтересів. Його думку підтримали й інші члени комісії. Я з цим не погодився, зауваживши, що конфлікту інтересів тут нема, тому що у мене тільки один інтерес, щоб до Слов’янської прокуратури прийшли на посади найдостойніші з кандидатів.

Як зауваження, я сказав, що на сайті ГПУ, на жаль, нема відомостей про біографії, місця роботи і посади кандидатів і подякував комісії за можливість познайомитися з усіма кандидатами, серед яких є й достойні.

Далі обґрунтовувати своє заперечення конфлікту інтересів мені не дали, попросивши вийти з приміщення, де розпочиналося обговорення підсумків проведення співбесід з кандидатами. На цьому відкритість конкурсу закрилася і прозорість закінчилась. На найцікавішому, коли визначалися троє кандидатів, яких комісія буде пропонувати Генеральному прокурору України для затвердження на посади. Головне, чим же комісія буде обґрунтовувати своє рішення.

Щодо думки комісії про конфлікт інтересів, то вона дуже дивна. Ніхто ж не звинувачує в конфлікті інтересів спостерігачів від політичних партій і кандидатів на виборах до Верховної Ради України або до органів місцевого самоврядування, тому що цей процес визначений законодавством про вибори. Кожен спостерігач представляє інтереси свого кандидата або політичної партії і слідкує, щоб виборчий процес відбувався у відповідності до закону. Так само і тут. Я представляв інтереси громадських організацій і міських осередків політичних партій, які підтримали найдостойнішого, на нашу думку, кандидата на керівну посаду у Слов’янській місцевій прокуратурі, і спостерігав за співбесідою з кандидатами як їхній представник. Різниця тільки в тому, що цей конкурс не регламентований законом і кожен бажаючий сказати про конфлікт інтересів може це зробити на свій розсуд.

Ознайомившись з підсумками 4 етапу конкурсу на сайті ГПУ, я зробив висновок, що насправді конфлікт інтересів є – він між конкурсною комісією і громадянським суспільством, одним із представників якого я був на цьому етапі конкурсу. Суспільство вимагає змін на краще, в тому числі, і в прокуратурі, а судячи з протоколів засідання Дніпропетровської конкурсної комісії від 2 і 3 листопада 2015 року підтверджуються погані припущення громадського спостерігача з Маріуполя щодо включення до списків з трьох кандидатів для подання Генеральному прокурору України рекомендації про призначення керівником Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Донецької області Перхуна С.О., а керівником Маріупольської місцевої прокуратури № 2 – Гагача В.А. Якщо 15 грудня Генпрокурор Шокін В.М. затвердить їх керівниками цих прокуратур, то можна з впевненістю сказати, що правий був член конкурсної комісії, що усміхався Гагачу, – нічого не помінялося. Конкурс проведений для замилювання очей громадськості, а, головне, іноземних інвесторів, які фінансують заходи по боротьбі з корупцією в Україні.

Ю. Оболенський, Громадська організація «Зелена стрічка», Словьянськ


Присоединяйтесь к "ОстроВу" в Facebook, ВКонтакте, Twitter, чтобы быть в курсе последних новостей.


Последние видео-новости

Погода
Погода в Киеве
Погода в Донецке
Погода во Львове
Погода в Симферополе

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер:

влажность:

давл.:

ветер: