Вверх

Хіба ревуть донецькі воли, як ясла повні?
22.01.2015 16:08:09. Просмотрено 3659 раз. За сегодня — 0 раз.

Для того аби зрозуміти причини  подій на Донбасі,  слід  подивитися на історію освоєння цих територій  з другої половини XIX-го століття.  Якщо у сільськогосподарських районах  регіону продовжували жити переважно українці,  у промислову частину Донбасу європейські та російські промисловці  заохочували переселятися більш дешеву рабсилу з центральної та східної Росії.
 До середини 1920-х років, за свідченнями українських антропологів  І.Раковського та С.Руденка на цих теренах вже проживали представники більш ніж 35 націй. В той час коли в середині XIX-го століття тут мешкали репрезентанти не більш ніж дванадцяти  національностей. Попереду ще були роки активного освоєння Донбасу,  під час яких у гримучу суміш громадян  що проживали тут, додалася кров десятків інших народностей СРСР.
З дев’яностих років минулого сторіччя принаймні 1/3 донецьких хлопців різного віку, захоплювались усім відомою місцевою «елітою»,  і мріяли стати бандитами. Наразі їхня мрія  майже здійснилася, але природній страх навіть зараз, після «набуття  ДНР незалежності» дається взнаки. Раби у минулому, а нині сепаратисти-ополченці  продовжують шанобливо ставитися до  своїх колишніх «хазяїв Донбасу»,  прискіпливо виконують усі Їхні забаганки, старанно, як вірні пси, охороняють Їх власність. В якій частині тіла ополченця може перебувати у ці моменти його честь та гідність, антропологи достоменно відповісти не можуть.
 Завдяки місцевій «еліті» на Донбасі виросла ціла резервація  таких собі Чіпок Варениченків. В свій час Панас Мирний у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»  так описував головного героя твору - Чіпку Варениченка: «Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах і селах. Одне тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і  міць, разом з якоюсь хижою тугою». Поміж з цим головний герой роману представ перед читачами як мстива не маюча жодних цінностей людина, яка не дивлячись на роки так і не позбулася комплексу байстрюка і кріпака… Чи  не нагадує цей образ  когось із героїв новин «Новоросії»? Чи вдасться  ополченцю  розгледіти  внутрішнього ворога так звану «донбаську еліту» і  справжнього зовнішнього ворога Путіна, який маніпулюючи розсварив  українців, чи залишиться він «тварью дрожащей»? Слід зазначити, що Панас Мирний, серед інших героїв роману особливо виділяв людину на прізвище Порох і козака на прізвище Бородай. Останньому головний герой роману підпалив хату і мабуть завершив би задум, аби  місцеві люди не допомогли погасити вогонь. Є у романі і ще декілька співпадінь з сучасністю, у тому  числі й місце розгортання подій – село Піски.
На останок не зайвим буде додати, що засновник Донецька (Юзівки) та місцевого металургійного заводу британець Джон  Юз, у одному з  щоденників описував  свого середньостатистичного робітника як: «працьовиту і чесну людину». Намагаючись окультурити місцеве населення Юз та його родичі заснували у місті народний театр, школу, училище і т.д.  В Юзівці британці створили перший на території Малоросії гольф-клуб, збудували Свято-Преображенский  собор та інші культові споруди. Окремо Юз піклувалися про титульну націю цих територій – українців(малоросів).
 Частина раритетних фотографій тогочасної Юзівки, Маріуполя та інших населених пунктів Донбасу, а також  те чим жили юзівці можна подивитися тут https://www.facebook.com/gallery.Atribut/photos/pb.292712027430834.-2207520000.1421927189./775570049145027/?type=1&theater
Чи є майбутнє у створених «республік» без України або Росії? Навіть за умови найталановитіших і найчесніших лідерів-організаторів це питання із категорії риторичних. 
Сподіваюсь, що колись ополченці Донбасу та  військові ЗСУ потиснуть один одному руки, як це у свій час зробили українські ветерани ВВВ та вояки УПА. Вірю, що разом вони ще не раз піднімуть чарку за день Соборності України. Не виключаю, що це станеться на залишках фортифікаційних споруд Кремля.

 


Комментарии