Вверх

Як і навіщо "вожді" "Азову" нищили власний добробат
12.06.2018 10:38:19. Просмотрено 1091 раз. За сегодня — 52 раз.

З огляду за гострий (нехай і доки що в епістолярному форматі) конфлікт нинішніх ватажків Нацкорпусу з колишнім ідеологом "Азову" Олегом Однороженком, що вже не перший день триває у Фейсбуці , я вирішив поділитися з шановним товариством текстом листа, який мені нещодавно написав колишній боєць "Азова" - одразу після прочитання моїх попередніх журналістських розслідувань, присвячених цій проблематиці. Зі зрозумілих причин, він побажав залишитися невідомим широкому загалу, а головне - своїм колишнім командирам. 

Публікую текст без орфографічних і стилістичних змін. Тим більше, що написаний він досить грамотно. Наприкінці зазначу, що особистість бійця-автора листа я попередньо перевірив. Це не бот, а реальний доброволець. Більш того, його слова багато в чому збігаються з тією інформацією, яку я раніше оприлюднив в своїх статтях, зокрема, що стосується махінацій Білецького і Трояна із зарплатами бійців, та пропажі зброї. Подробно я також писав і про Булата та його "Метеослужбу". Багато чого подібного про насамперед Широкінську операцію я також чув від решти бійців-вихідців з "Азову".

Отже, виношу на суд громадськості.

"Із чого ж почати... Можно згадати слова декого з близького оточення Білецького як раз після Іловайської операції напочатку вересня: "Андрей уже не тот, совсем поменялся. На голове корона растет, он кроме власти и денег уже ни о чем не думает." Звісно ж повірити в таке звичайним бійцям було складно, особливо коли думали трохи не про те (як раз коли Росія відхопила шмат Приазов'я). 

Повернусь трохи назад. Влітку 14го всі добробати намагались офіційно зареєструвати в системі. Більша частина підпадала під МВС. Азов тоді, як відомо, став одним із спецпідрозділів МВС Києвської області. Цікавий факт: лизання дупи авакова почалося десь наприкінці червня (точно не пам'ятаю), коли особовий склад було направлено на захист посольства РФ у Києві. Не у формі, в балаклавах. Тоді це показалось трохи дивним. 

Далі ті, хто був зареєстрований у МВС получили посвідчення та зарплатну картку, т.як. на підрозділ почали перераховувати гроші із бюджету держави. Командировочні кошти, яких ніхто не бачив, окрім керівництва (приблизно 30-80грн на рилодобу) також виділялись. Ще дуже активно збирались волонтерські гроші від людей, які їх приносили пачками у Козацький, збирались кошти на Майдані і т.ін. Тоді ми так не приділяли цьому увагу, навпаки раділи такому фінансуванню. Ледве не забув! Продукти, які приносили люди, також активно збиралися. Тоді нам розповідали, що то продукти для фронту, наше ж меню було однакове: макарони- бульйон - макарони. Кожен день. Цікаво що потім з'ясувалося, що не всі ті продукти доїжджали до Маріуполя та Урзуфа. Особливо коли наладили схему із збором продуктів прямо з супермаркетів. З одного в день вивозили 3-4 великі корзини (із слів очевидця). А таких точок було декілька. 

Повернемось до наших зарплатних карток. Перше поступання грошей відбулось десь 25 серпня 14го. Ті хлопці, що встигли зробити картки, отримали зп в розмірі 8400-12600грн. Зарплатня інших була взята командуванням Азову. Як і 5 тис. грн підйомних коштів, які жоден з бійців не побачив. Як і кошти за червень-липень. Декому дали на руки по 4 тис.

Коли командування почуло про зарплатні картки і нараховані на них кошти, почалася паніка. Відразу через командирів передали: "картки із пін-кодами здати до керівництва, всі чеки по витратах здати також, як і зняту налічку. Все буде вираховане із зарплатні, яка у вас становить 4 тис. грн. і яку вам платить не МВС, а батальон. Ці кошти, що ви отримали, це нарахування на тих людей, які не зареєстровані офіційно." 

Цікаво, на яких лохів було це розраховане? Так, були у нас незареєстровані люди, але їх було 20% десь від усієї кількості. Були і європейці, яким (по слухам) платили 1500-2000 долларів. Були і деякі росіяни, яким НІЧОГО не платили. Добре, якщо так, то хлопці готові були платити побратимам половину своєї зарплатні з власної кишені. Коли здійнявся шум, відповідь керівництва була такою: "а ви що, сюди прийшли за грошима чи батьківщину обороняти? Нащо вам гроші? Ми вас годуємо, снарягу купуємо." Ага, ту саму снарягу, яку таскали нам волонтери. Як і більшість продуктів. Частина з яких не доїжджала. 

Так, ми туди пішли не за грошима, але таке ставлення до  бійців  було дуже прикрим. Після перерахування грошей на банківський рахунок було одноразове: у 20х числах жовтня 14го. Спроби дозвонитись до бухгалтерії Київглавку були марними. Могли тільки сказати скільки грошей було нараховано. Зі слів головного бухгалтера: "ваші зарплати нараховані на єдину відомість і їх забирає представник батальону. Вам їх віддадуть на місці.(на запитання, чи можна їх забрати власноруч) Ні, самому забрати її не можна. (на зауваження, що до нас вона не доходить навіть і за яким наказом така херня коїться) Ви же розумієте, нам просто наказали. В усній формі. Гроші віддавати лише одній довіреній людині з батальйону по єдиній відомості. Вибачте, нічого не можемо зробити." 

Як відомо, головою міліції в Києвському главку вже був Троян. Доречі, батальон і полк Азов підпорядковувалися  МВС до  кінця 14го року. Саме в грудні-січні це вже був полк Нацгвардії. 

Ще один цинічний факт шокував всіх бійців, які про нього дізнались. Після першої іловайської операції у нас був важкопоранений побратим Сокіл, який потім помер у Німеччині. Кошти на його лікування знайшли саме волонтери, батальон майже нічого не виділив. Крім цього через місяць після смерті Сокола його мати пішла за документами в київглавк, а там із здивуванням відповіли "Як помер??? Він виконує завдання із охорони правопорядку в донецькій області! Ось і зарплатня йому начисляється." І показали відомість. 

На мою думку це вже пиздець наживатись на мертвому патріоті. 

Саме в ті часи багато хто з хлопців і зрозумів, що ми лише кури, які несуть золоті яйця. Вівці, яких можна "стригти" на бабло. Тому особовий склад так сильно жаліли і з Іловайська так швидко вивели. Вони не за нас бентежились, а за свої гроші.

Цікаві речі почались з 14го жовтня. Саме цей "парад героїв" став великим передвиборчим фарсом Білецького. Та коли в цей день хлопці трохи пошуміли біля Верховної ради (там якийсь мітинг був, не могли пройти повз нього), епічною фразою Білецького були такі слова (дослівно): "Вы сюда пришли добровольцами, теперь вы уже не добровольцы. Себе вы больше не пренадлежите. Теперь вы пренадлежите батальону. Что я вам скажу - то и будете делать. Скажу пойти сдохнуть - пойдете и сдохнете!"

На цій промові він згадав і Маджахєда, який по слухам був у полоні дно (офіційно ПБВ), і про Севастополя, який попав в полон до росіян. Сказав, що ми своїх не бросаємо і обов'язково визволемо, що перемовини вже ведуться. І згадав про ДАП, що ми туди також  поїдемо. Звісно його турбували тоді лише вибори. В яких він скористався не своїми заслугами. 

Після виборів все було забуто і ніхто нікуди не поїхав. В жовтні (саме перед виборами) сталась цікава подія. Коли треба було відчитатись по досягненнях батальону, взяли одного з полонених, які перебували на урзуфській базі (здається росіянина), винесли із зброярні купку зброї та гранат, зробили фото поряд із полоненим, типо "зловили контрабандиста зі зброєю" і віддали його в СБУ. Зброю звісно повернули до зброярні. Сепара не шкода зовсім, але це свинський поступок. На мою думку.

Дуже цікавою та цинічною була промова Білецького наприкінці листопаду 14го. Білецький приїхав в Урзуф із новим поповненням і виступив із промовою:
"В связи с переходом полка от МВД в состав нацгвардии у меня есть несколько приказов. Приказ первый: всем кто не сдал зарплатные банковские карточки - обязательно их сдать. Это не ваши деньги, а полка. Зарплату вам платит полк. Позже мы ее постепенно увеличим до 6ти тысяч. И не за счёт государства или МВД, а за счёт внутренних резервов батальона.
Приказ второй. Если вам волонтеры или родственники прислали берцы, снаряжение или ещё что-то, то это не ваше. Вы должны это сдать командному составу, а мы сами определим кому оно нужнее.
Приказ третий. Всем нужно подписать контракт для перехода в состав нацгвардии. Контракт подписывается на 3 года. Кто не подпишет - будем считать его почти как дезертиром. С такими разговор короткий - за ворота и домой. Приказы лично мои и обсуждению не подлежат. Говорю вам это лично, чтобы не было споров и слухов."

Після такого звернення багато з хлопців пішли з батальону (полку). В грудні в Азові залишилось менше половини попереднього складу. Ніхто з тих хлопців не хотів бути стадом або "майном" Білецького.

Звісно що тоді полк мало не розпався. Але швиденько понабирали новий склад. І для того щоб здобути нову перемогу і славу Білецькому - була запланована Широкінська операція. На мою думку великі втрати як раз і стали наслідком того, що там було багато нових непідготовлених хлопців. І ще те, що керівництво шкодувало нову техніку більше ніж хлопців.  Їх дуже шкода, що стали розмінною монетою Білецького.

З приводу пропажі 300 одиниць зброї. Кіпіш піднявся ще на початку листопаду, що не вистачає 150 одиниць. У всіх срочно попереписували номера автоматів. Деяка частина зброї "пропала" саме тоді, коли звалила основна частина батальону в грудні 14го, бо хлопці боялися переслідувань з боку контррозвідки (Булат і компанія). І такий конфлікт саме мав місце. Коли більша частина з однієї сотні звалила, їх саме намагались перехопити "Метеослужба", але хлопці їх послали в сторону осіннього лісу. Доречі саме в метеослужбі осідала велика кількість зброї, десь по 5 одиниць на рило. Причому відбирали нову і найкращу. Іноді вони перехоплювали волонтерів із харчами та "корисними штуками". Це був найжирніший підрозділ в Азові.

Згадав ще одну цікаву річ: за усним наказом Трояна всім добровольцям із Азову, які не захотіли підписувати контракт на вступ до Нацгвардії наприкінці 14го, заборонили переводитись до інших підрозділів чи добробатів. Або Азов, або звільнення. Саме в такій категоричній формі. 

Наостанок скажу, що все це я бачив сам або дізнавався про це від хлопців із перших рук. Що робити із цією інформацією - вирішуй сам. Імена(позивні) я не називав спеціально...".