Вверх

СУДОВІ СПРАВИ ВИМУШЕНОГО ПЕРЕСЕЛЕНЦЯ
24.02.2018 22:05:23. Просмотрено 1843 раз. За сегодня — 4 раза.

Друкується у Авторській - наданій паном Воскобойниковим - редакції.

СУДОВІ СПРАВИ ВИМУШЕНОГО ПЕРЕСЕЛЕНЦЯ 
СПРАВА АДМІНІСТРАТИВНА

14 лютого, Касаційний адміністративний суд Верховного суду відкрив провадження за касаційною скаргою Ігоря Воскобойникова, вимушеного переселенця з окупованої частини Донбасу, багаторічного правозахисника.  

Скани додаються!

Подаємо ексклюзивне інтерв’ю із ним, отримане 24 лютого.

КОРЕСПОНДЕНТ: Пане Ігоре, на скільки легко тепер підготувати касаційну скаргу?
І.Воскобойников: По-перше, дійсно, ухвалою Касаційного адміністративного суд у від 14 лютого цього року відкрито провадження за моєю касаційною скаргою на постанову Коростишівського районного суду від 9 червня 2017 року, якою частково задоволено мої позовні вимоги, і апеляційною постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року, якою вказане рішення залишене без змін, а моя апеляційна скарга – без задоволення. Тобто моя касаційна скарга не підлягала автоматичному відкриттю касаційного провадження за нормою Перехідного положення, ба більше того, строк її оскарження зберігався з попередньої редакції КАС України, тобто менший, ніж встановлений для наступних скарг. По-друге, зараз доступ касатора до касаційної інстанції, порівняно із попередньою редакцією Кодексу, значно ускладнився, що, як на мій погляд, у певній мірі є виправданим: – Верховний суд не повинен бути судом ординарних судових проваджень, але судом, що визначає реалізацію правової політики держави, у тому числі дійово наглядає у цій царині за правосуддям нижчих судів.  Що  стосується вимог до оформлення касатором  самої касаційної скарги (тут і далі я маю на увазі, найперше, пересічного громадянина), то як на мою думку, вони ненабагато змінилися: касатор повинен вказати про себе трішки більше реквізитів, а зазначення реєстраційних реквізитів відповідача - за їх наявності у касатора. А ось щодо змісту обґрунтування касаційної скарги, то воно суттєво доповнено до обов’язку касатора не лише зазначити у чому саме порушено норми права, але  касатор ОБОВ’ЯЗКОВО повинен також зазначити та обґрунтувати вимоги, що його касаційна скарга дійсно підлягає касаційному розгляду і не підпадає під перелік справ, які не підлягають розгляду відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 328 КАС України, себто підпадає бодай під один з чотирьох підпунктів п. 2 цієї частини статті.
КОР.: То під який з підпунктів підпадає Ваша скарга?
І.В.: Я знаходжу, що моя справа  підпадає одразу під два з чотирьох підпунктів тричі.
КОР.: Як так? 
І.В.: За п/п а) вона підпадає, оскільки, цитую правову норму: «стосується питань, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики». За п/п в) вона підпадає, оскільки, цитую правову норму: «вирішення порушуваних у ній питань становить значний суспільний інтерес». І ще раз під п/п в) вона підпадає, оскільки, знову цитую правову норму: «справа… має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу». 
КОР.: Чи можете пояснити докладніше?
І.В.: Я обґрунтовував це у касаційній скарзі. Так постановлене на мою користь рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не може ефективно захистити мої права, порушені діями та бездіяльністю посадової особи – голови Коростишівської районної державної адміністрації, який водночас за посадою є також Керівником Коростишівської районної ланки Житомирської обласної територіально підсистеми Єдиної державної системи цивільного захисту України. Адже за час розгляду справи – понад півтора року - з-за порушення судом розумних строків її розгляду суттєво змінились обставини, а суд не врахував цього, приймаючи своє рішення, та не захистив мої права у інший спосіб, хоча пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України суду надане на це повноваження, саме захистити порушені права у спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Тобто, у новій редакції КАС в частині першій закріплена ОБОВ’ЯЗКОВІСТЬ, цитую: «ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.» Ця важлива новела й стала однією з підстав для мого оскарження. А попередня редакція КАС не мала такого положення саме про ЕФЕКТИВНІСТЬ захисту, що й дозволяло судам вислужуватися перед кожним дрібним чи й не дуже дрібним службовцем-відповідачем та конторою останнього, постановляючи пустопорожні рішення, у тому числі й при затягуванні розгляду справи. 
КОР.: Давайте, трішки зупинимось. А хіба Ви не повинні були на етапі підготовки позовної заяви та її розгляду судом першої інстанції належним чином сформулювати позовні вимоги, щоб вони не «застаріли»?
І.В.: Так, на тих етапах я, безумовно, повинен був зробити залежне від мене, але: ПО-ПЕРШЕ, чи я міг і чи я повинен був очікувати поведінкові порушення суду першої інстанції, зокрема, зазначену тяганину у розгляді справи; потурання відповідачеві, який тричі був неспроможний навіть скласти бодай більш-менш належну довіреність на представника; ігнорування судом практично усіх моїх клопотань про отримання доказів, й настільки роздутий суб’єктивізм судді, що навіть заява про його відвід у зазначеній ситуації була відхилена ним невмотивано? ПО-ДРУГЕ, чи міг я очікувати, що ситуація, тобто умови мого проживання у житлі тимчасового відселення у результаті пожежі, замість ТИМЧАСОВОГО житла, наданого мені тій самій Житомирській ОДА у ДЕРЖАВНОМУ підприємстві, яким ОДА управляє відповідно до Розпорядження Кабміну України, тобто у санаторії для батьків з дітьми «Тетерів», настільки зміняться за час розгляду справи, що просте санітарно-гігієнічних фіксування їх перестане мати для мене бодай якусь цінність? ПО-ТРЕТЄ, процесуальні норми як у старій редакції КАС, так й у його новій редакції, не дозволяють позивачеві змінити позовні вимоги під час розгляду справи за суттю навіть при зміні обставин у позивача. Натак, я опинився у «глухому куті», до якого мене затято заганяли і відповідач – Голова райдержадміністрації, зі своїм багато чисельним апаратом, й сам суддя за справою, який понад 18 місяців розглядав справу, очікуючи від мене капітуляції перед ними. Для чого, власне кажучи, й робилося усе, щоб уникнути розгляду моїх позовних вимог про заподіяння мені моральної та іншої шкоди й «успішно» відмовлено у їх задоволенні без розгляду. Отже, для подібних випадків у новій редакції й з’явився п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, який більше деталізував повноваження суду при постановленні рішення: «10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів». Тобто, якщо влітку мене у кімнаті для «тимчасового відселення» до подання адміністративного позову намагалися удавити парою з водорозбірного крану та фекаліями з каналізації, зразки моїх винаходів, які є виробами медичного призначення, бригада директорських крадіїв кидала куди завгодно, включно до котельної, то на час постановлення оскарженого мною судового рішення з мене, як й інших мешканців санаторію, постійно вимагають аж до 1,5 мільйони гривень за електроенергію, спожиту усіма можливими підприємствами та іншими «конторами», й регулярно припиняють електропостачання під лупцювання офіцерами поліції жінок-вимушених переселенок; морять токсичною водою з водорозбірного крану (зі смородом нафтопродукту й опалоподібною плівкою на ній), а зазначені вище мої речі, точніше вже – речові докази за кримінальним провадженням (бо вони від вказаного поводження крадіями та досудовим слідством під орудою прокурорів втратили якості медичних виробів) просто вже перестали існувати.
КОР.: Тепер зрозуміло, чому ця справа ТРИЧІ підпадає під два підпункти про можливість оскарження судових рішень. Тобто, ані інтелектуальної власності, вивезеної з окупованої території, ані іншої власності, ані бодай мінімальних умов для життя і творчої діяльності так званий «санаторій» більш ніж не забезпечує.   Тож дійсно, ця справа не лише становить  значний суспільний інтерес, має для Вас виняткове значення, але й воістину «стосується питань, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики».
І.В.: Але касаційний розгляд справи ще попереду й я прошу у Бога мудрості провести його. 
КОР.: Будемо спостерігати. 
І.В.: Нова редакція КАС України має й ще багато інших цікавих новел, які підлягають осягненню, але якщо Ви не проти, давайте поки що зупинитися на цьому. 
КОР.: Тоді дозвольте попутне запитання: як до усього зазначеного, м’яко кажучи безладу у санаторії, ставиться керівництво Житомирської обласної державної адміністрації? Воно ж, а конкретно персонально Голова ОДА, є за посадою також Керівником Житомирської ланки територіально підсистеми Єдиної державної системи цивільного захисту України й зобов’язаний діяти сáме як уповноважений суб’єкт за дорученням держави відповідно до Кодексу цивільного захисту України. Його ж розпорядженнями було поселено вимушених переселенців до санаторію. Його ж персональними рішеннями постійно виділяють чималі бюджетні кошти на покриття проживання вимушених переселенців, які, судячи з усього, витрачаються не за бюджетним призначенням. Й нарешті, саме він несе ПЕРСОНАЛЬНУ відповідальність. Чи, може, їм і досі «нічого невідомо»?
І.В.: Та що Ви! Вони про усе більш ніж просто поінформовані, хоча й «забули дорогу» до санаторію. Принаймні одне з останніх відомих мені повідомлень було направлено їм навіть прокуратурою м. Києва, яка ще 5 грудня 2017 року надіслала їм один з примірників мого запиту: на яких правових підставах і наскільки законно керівником санаторію-державного підприємства є працівник приватної структури, якого не обирали на конкурсних умовах? Але щось керівники ОДА ніяк не «наберуться сил» дати відповідь. Мабуть, цьому заважають певні зв’язки із теперішнім віце-прем’єром, вихідцем з Житомирщини. А може й більш високі «тяги», як у «донецьких» до війни. Тож як й з «інвентаризацією» санаторію, яку два роки тому з-під тиску вимушених переселенців санаторію заступник Голови ОДА, він же Голова інвентаризаційної комісії, розпочав ілюструвати на сайті ОДА нудотними світлинами, але досі так нічого й не «інвентаризував». Мабуть, чекає, поки «заслуженим» керівництвом санаторію буде знищено у регулярних пожежах  усе, що тільки можна. Отож й за моїм зверненням та іншими зверненнями керівництво ОДА усе ще «відморожується», чекаючи по Хаджі Насреддіну: або ішак здохне, або шах помре.   
КОР.: Дякую! Натак, хотілося б наступного разу обговорити із Вами й інші питання, зокрема, кримінального процесу в українській глибинці: Ви їх трішки торкалися.
І.В.: Напевно, тоді доведеться торкатися й дисциплінарних органів та органів професійної підготовки відповідних владних кадрів та «проекцію» цих структур сáме на ту саму глибинку. Тобто, як мовиться в Новому Заповіті: «Якщо будемо живі і буде до вподоби Господу!» 
КОР.: Згоден, Божих благословень Вам! 
І.В.: І Вам дякую та бажаю рясних Божих благословень!

Скани: