Вверх

Помилування Луценка: вибіркова справедливість
10.04.2013 12:15:48. Просмотрено 1221 раз. За сегодня — 3 раза.

Нинішня влада дала безліч прикладів того, що діяти «за законом» - часто це не про неї. Для тих, хто зараз у владі, закон існує зовсім не для того, щоб йому слідувати. Закон для них існує тільки як інструмент досягнення своїх власних цілей. Якщо ж закон обмежує бажання, його можна і не дотримуватись. Ситуація із поданням клопотання про помилування Юрія Луценка – чергова ілюстрація ігнорування владою норм закону, а також того, що офіс Уповноваженого з прав людини не заперечує проти таких же стандартів ставлення до закону.    Достатньо подивитись Положення про помилування, аби переконатись: процедура подання та розгляду клопотання не відповідає визначеним законодавством нормам, фактично – порушує їх. Які це порушення? Перш за все, не відповідає встановленим нормам само подання клопотання Уповноваженим з прав людини. Єдиним суб’єктом подання клопотання згідно Положення про помилування (п.3) є виключно засуджена особа. Ніхто інший не вправі клопотати про її помилування. Точніше – Комісія по помилуванню має відхиляти будь-які клопотання, подані не самим засудженим. Ці зміни були внесені у вересні 2010 року – до цього коло таких суб’єктів було більш широким. Чи знає про цей нюанс Уповноважений з прав людини? Я впевнений – знає. Чому ж вона своїми діями не дотримується вимоги нормативного документу? Про це – трохи пізніше. Комісія з помилування розглянула клопотання, подане не належним суб’єктом всупереч вимозі Положення, та рекомендувала Президенту помилувати Луценка. З яких таких причин Комісія не визнала порушення порушенням, не побачила порушення процедури клопотання про помилування? На це напевно є причини. І про це – далі. До речі, десятки осіб зверталися до нашої правозахисної організації у питаннях подання клопотання про помилування і ми завжди пояснювали родичам – тільки сам засуджений має клопотати про своє помилування. Це може не завжди виправдано, але встановлено саме так, і навіть певна логіка є в такому підході. Варто також з’ясувати – чи відповідає випадок з Ю. Луценком іншим необхідним для помилування критеріям? Чи є обов’язковою умовою помилування, наприклад, визнання засудженим своєї провини? Згідно п. 9 Положення, «під час розгляду клопотання про помилування враховуються… ступінь тяжкості вчиненого    злочину,   строк   відбутого покарання,  особа  засудженого,  щире  каяття,  активне сприяння розкриттю  злочину…». Тобто «щире каяття» (або його відсутність), як і низка інших обставин, тільки «враховується» при вирішенні питання про помилування, а не має бути обов’язковим. Те ж стосується вимоги відбуття половини призначеного строку покарання: бажано, але не обов’язково. Адже згідно п. 6 Положення, за наявності певних обставин, «що потребують особливо гуманного ставлення», особа може бути помилувана і у випадку відбуття менше половини строку покарання, і навіть у випадку, якщо засуджена особа не стала на шлях виправлення, засуджена за тяжкі або особливо тяжкі злочини.      То ж не було перешкод з цієї причини подати клопотання раніше (якщо його вже подавати всупереч існуючим вимогам). Чому саме зараз виникла ініціатива Уповноваженого з прав людини? Адже ті ж проблеми зі здоров’ям виникли у Луценка не учора. Проте є інша обставина, яка визначила саме цей момент для подання клопотання – вимога п. 4 Положення – «Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної  сили,  а  при  розгляді  справи  в   касаційному порядку - після прийняття рішення відповідним судом». Саме закінченням процедури касації у справі, по якій Луценко Ю. відбуває покарання, і пояснюється ймовірно момент подання клопотання.  Повернемось до головного питання: чому Уповноважений з прав людини виступила з ініціативою помилувати Луценка, навіть порушуючи вимоги законодавчого акту? І взагалі, чи ініціатива це Уповноваженого з прав людини? Чи всі дії, пов’язані з помилуванням – заздалегідь розроблений сценарій? І в якому владному кабінеті виникла ідея такого клопотання та написаний цей сценарій. Навряд чи в камері, де перебував сам засуджений. Та навіть не в кабінетах офісу омбудсмана. Швидкість розгляду Комісією по помилуванню клопотання Уповноваженого з прав людини практично без помилок дозволяє стверджувати, де саме зародилася ідея такого помилування. Тим самим своєю ініціативою про помилування Луценка омбудсман спростовує два проголошених нею засадничих принципа своєї діяльності. Перший – суворе дотримання вимог закону. Навіть коли це не дуже добре чи справедливо виглядає – дії омбудсмана мають бути підпорядковані твердому дотриманню норм закону. Така позиція омбудсмана певною мірою має бути зразком і для громадян. Натомість звернення Уповноваженого з клопотанням про помилування Луценка Ю, коли існує нормативний документ, який не надає їй такого права, означає, що коли потрібно (самому Уповноваженому, що навряд чи, або комусь іншому і сильнішому, що скоріше за все й трапилось), Уповноважений може заплющити очі на суворе дотримання вимог нормативного документу. І друге. Факт подання клопотання про помилування помітної політичної фігури – колишнього Міністра – це, безумовно, частина політичної комбінації, яка сьогодні потрібна владі. І тому подання клопотання – це є фактично крок з політичних мотивів, та сама політизованість, про відсутність якої на Інститутській багато разів запевняла сама Валерія Володимирівна. І те, що зроблений крок омбудсмана є гуманним, навіть справедливим, не відміняє його суттєвого політичного забарвлення. Тільки та обставина, що цей крок робиться – в першу чергу! – з політичних мотивів пояснює, чому не має значення така дрібничка, як не дотримання Уповноваженим з прав людини вимоги ст. 3 Положення про помилування.    Як на мене, то те, що влада шляхом розгляду клопотання Уповноваженого намагається вирішити свої політичні завдання – не дивно. Але чому Уповноважений погоджується стати елементом і учасником цього чергового політичного шоу? Може варто не дуже перейматись цим прикрим випадком, бо ж, мабуть, у вирішені інших питань, де грубо порушуються права людини, де треба відновити справедливість та законність, омбудсман діє принципово та по закону? Якби ж то так…. Пенітенціарна служба більше п’яти років – без належного нормативного врегулювання, тобто незаконно! – застосовує підрозділи спеціального призначення для виконання не властивих їм дій, зокрема, при обшуках, трапляється, й застосовує силу. Про незаконність їх використання правозахисна організація «Донецький Меморіал» неодноразово писала Уповноваженому (а раніше Генпрокурору, Президенту України, керівникам пенітенціарного відомства, Мінюсту…). Марно. Тільки звернення до омбудсмана в січні 2013 року з Відкритим листом раптом обернулося її поданням до Мінюсту з вимогою припинити незаконне використання пенітенціарною службою підрозділів спецпризначення. Правда, здається, пенітенціарна служба елементарно проігнорувала подання і ці підрозділи все також діють. Це відомство, яке часто хизується суворим дотриманням закону, тут «крупно имело ввиду» подання Уповноваженого. Та окрім цього, у «Донецького Меморіалу» у січні-лютому було ще три інші звернення до омбудсмана про порушення пенітенціарною службою норм Конституції України. Але від офісу омбудсмана будь-якої реакції немає вже понад два місяці. А питання у зверненнях порушуються доволі важливі. Наприклад, чи справедливо та чи законно, що засуджені не можуть оформити собі пенсію, якщо право на неї отримали під час відбування покарання і відмова їм в цьому є дискримінацією? Чи справедливо та чи законно, що засуджені, які працюють, позбавленні соціального страхування і внески до Пенсійного фонду їм не робляться, як це відбувається щодо всіх вільних громадян, зокрема, і щодо працівників офісу Уповноваженого з прав людини? Чому відеоспостереження застосовується за відсутності відповідного нормативного документу, передбаченого Кримінально-виконавчим кодексом, і досі не розробленого пенітенціарною службою? Наведені питання стосуються порушення прав людини та справедливості щодо сотень і тисяч засуджених осіб. Натомість офіс Уповноваженого з прав людини стійко не реагує на такі проблеми. Може тому, що їх вирішення по закону може викликати проблеми у той же пенітенціарної служби? І чи немає тоді у такому обережному підході до захисту порушених прав засуджених та відновлення справедливості політичної складової? А ми тим самим маємо поряд з «вибірковим правосуддям» ще й «вибіркову справедливість»? Я знаю, що у інших колег є також питання до іноді дивної позиції омбудсмана у справах, де потрібно захищати права людини. Можливо, я дещо упереджений щодо реальної безсторонності дій Уповноваженого? Проте щирість мотивів обговорюваного клопотання та наявність чи відсутність в ньому політичної складової не важко перевірити. Бо зараз крім Луценка Ю. за гратами перебуває ще одна людина, яка має такі ж самі обставини для подання щодо неї клопотання про помилування. Це Юлія Тимошенко. Звертаюсь до Валерії Володимирівни з пропозицією – будь ласка, подайте клопотання про її помилування. Я думаю, таке клопотання не звільнить Юлію Володимирівну, але зможе звільнити омбудсмана від підозр у політизованості її діяльності та у її заангажованості. Якщо, звичайно, потреба у такому «звільненні» у Уповноваженого з прав людини є. Цікаво, а як оцінять участь Уповноваженого з прав людини у таких оборудках з «вибірковою справедливістю» та сильним політичним душком члени Координаційної ради при Уповноваженому?


Комментарии
*
 
*
Публикуя данный комментарий, я соглашаюсь с тем, что несу полную ответственность за его соответствие законам Украины
Гость 29.10.2013 10:50:20

Жаль, что Луценку выпустили. Пусть бы посидел еще

Ответить     

Последнее в блогах

Все блоги »