Размер шрифта
Продовження.Початок читайте тут
Также на эту тему
Призначення 2. Моя прекрасна няня
Після того, як «точку» з сонцезахисними окулярами закрили, я залишилася біля розбитого корита. Прийшлося знову понуритися з головою в пошуки роботи. На цей раз у пригоді мені стало «Молодіжне агентство зайнятості». І хоча я мало вірила в успіх, все ж вирішила скористатися шансом, що подарувала мені доля.
В агентстві я заповнила анкету, і відразу мені запропонували роботу няні. Скажу чесно, це не те, про що я мріяла все життя, але, коли сутужно з грошами, то особливо перебирати якось не випадає. Тож я вхопилася за цю соломинку. В агентстві мені пообіцяли, що поки я працюватиму нянею мені паралельно шукатимуть роботу за спеціальністю. Я погодилася.
Нянею себе я мало уявляла, проте я сміливо пішла на співбесіду до мого роботодавця. Нею виявилася жіночка приємної зовнішності, що „тримала” власний магазин – Аліна Миколаївна. Вона мені пояснила, що потрібно вийти на заміну їхньої працівниці няні Світлани, яка працює в них вже довгий час, а зараз має здавати сесію. Я погодилася, і на другий день вже вийшла на роботу.
Пам’ятаю, що з моїх знайомих нянею працювала лише моя сусідка Ірина. Вона бавила двох дітей, віком двох та трьох років, і отримувала по 15 грн. за годину. В тиждень їй випадало працювати 10-12 годин. А у зв’язку з економічною кризою, роботодавці скоротили її робочий час до 2-3 годин, і тоді Ірина сказала, що вона згідна працювати лише за умови, що їй за місяць платитимуть не менше 1000 гривень. Як на диво, вони зійшлися на компромісі у розмірі 600 гривень, а Іра знайшла у свій вільний час ще одну роботу, і теж нянею. Але мені не вдалося випитати у неї про всі тонкощі цієї професії.
Мій робочий день починався з 8 ранку і закінчувався в 17.00 годині. Я доглядала за чотирирічною дівчинкою Каріною, і одночасно за її бабусею Ангеліною Василівною. Бабуся деякий час була прикута до ліжка, і до мене її доглядала медсестра однієї з місцевих лікарень, яка, виявляється, не гребувала красти дорогі ліки у старенької та продавати їх іншим хворим. А ще сестра «милосердя» Оля дуже любила приймати душ, мити голову у квартирі своєї господині, поїдати різну смакоту, які донька приносила хворій жінці, і потихеньку-помаленьку цупити гроші з пенсії, доки її не було впіймано та з тріском вигнано з роботи. Потім вона ще довго докучала по телефону з проханням поновити її на роботі, але це тільки завдавало ще більшого болю старенькій господині.
Тим часом у їхнього сусіда дві «няні» обкрадали помешкання. Через те він уже більше не користується послугами нянь і не шукає їх ані по оголошеннях, ані через агентство.
Місце медсестри Олі зайняла Світлана, дівчина, яку я мала заміняти на час її сесії. Як зазначила Ангеліна Василівна, у підборі няні надавали перевагу молодості претендентки, а не її багаторічному досвіду. Мабуть, у цьому зіграв свою роль популярний серіал „Моя прекрасна няня”, і безперечно, образ привабливої та безпосередньої телевізійної няні Віки.
„Не хочу, щоб мені допомагали та опікувалися Карінкою, це „бабйо”, - любила повторяти Ангеліна Василівна, – ось була одна. Прийшла: ні їсти зварити не може, хоч і має власну дитину, ні прибрати в хаті. А як тільки наша дитина засне, відразу біжить на балкон по телефону розмовляти, і так кричить, що дитина знову прокидається, і вже не засипає, а тільки ридає”. Ось такі задушевні розмови вели ми з господинею, допоки Каріна спала.
Як зазначає психолог Ірина Володимирівна, яка у свій час працювала в одному з київських кадрових агентств: „Послугами няні в Україні користується майже кожна восьма родина середнього достатку. А загальний попит вже перевищує кількість кандидатів, готових працювати у цій сфері.
Івано-Франківськ у цьому плані намагається не відставати, і всіляко підтримати цю тенденцію. Та впустити в дім зовсім чужу людину, а тим більше довірити їй своє чадо, та квартиру можуть не всі. З власного досвіду знаю, що найбільш ефективними методами є: обрання няні серед близьких, знайомих та через агентство. Адже у більшості випадків вони виправдовують сподівання, коли як по „оголошеннях” виправдовує себе у 2 з 3 випадків. Якщо вибір зроблено, обов’язково треба узгодити обов’язки майбутньої працівниці, яка має мати досвід виховання та догляду за дітьми певного віку, бути відповідальною, уважною та не розгублюватися в екстремальних ситуацій. Та найголовніше повинна любити дітей. Бо, якщо няня не відчуває ніякої любові чи хоча б прив’язаності до дитини, їй немає чого робити на цьому місці.”
У мої обов’язки входило їсти зварити, якщо Аліна Миколаївна не мала змоги принести, в хаті прибрати раз на тиждень, і звичайно, виконувати різні доручення, такі як покупати дитину, попрати дрібні речі, планувати дозвілля малюка, ходити з нею на прогулянки тощо. Була звичайно, і умова: не користуватися мобільним телефоном у робочий час. Працювала я 10 годин, і отримувала 50 гривень, правда щодо вихідних було сутужно: єдиний вихідний випадав у неділю. Відтак цей робочий режим почав мене дуже виснажувати, і фізично (висипатися і відпочити не вдавалося), і психологічно (адже дуже важко постійно переконувати себе, що потрібно гроші й гроші, і тому виконувати те, що тобі не до душі).
Каріна, моя підопічна, була з тих дітей, яких ростили та плекали, виконуючи всі їхні забаганки з найменшого віку. Кожного дня, я , як метеор, металася між кухнею, дитячою та кімнатою Ангеліни Василівни, і в мене, під кінець робочого дня, нестерпно боліли ноги. Справлятися з малолітньою розбишакою було важко. Спочатку вона абсолютно відмовлялася мене слухати, мотивуючи так свою відданість попередній няні, та згодом ми все ж знайшли з нею спільну мову. Її ставлення до мене значно пом’якшилося, коли Каріна побачила, що я така сама віддана шанувальниця мультфільмів Уолта Діснея (допомогли знання мультгероїв з власного дитинства), а також у її солідарності до нелюбові різних каш та супів. Та до нашого взаєморозуміння передувала моя порізана парасоля, втоплені в туалеті туфлі та різноманітні капосні дрібнички, від яких мене хіба що рятувала власна флегматичність. Проте з часом все потекло у звичному руслі. Кожного дня приходячи у восьмій, я відчиняла квартирки, міняла постіль, давала у відповідний час бабусі ліки та йшла готувати сніданок, прати, прибирати, готувати обід, прогулянки з Каріною тощо. І так день у день. Тож з часом така одноманітність мені обридла.
Виникали проблеми і з Світланою, яку я заміняла. Та все намагалася під час сесії викроювати можливість працювати, бо боялася, що я „виживу” її з роботи.
Бути нянею для дитини та помічницею для бабусі виявилося для мене таки важко, та й подруга почала мене переконувати, що я марно витрачаю свій час замість того, щоб знайти кращу роботу. А через деякий час Ангеліна Василівна почала мене переконувати залишитися у них замість Світлани. А в мене якраз тоді починалася моя сесія, і мене поставили перед вибором: або робота, або сесія. Я вибрала сесію… і знову залишилася без роботи.
Далі буде…
Людмила Ходоровська, спеціально для «ОстроВ»
Комментарии
добавить свой комментарий