Депутат Держдуми РФ - маю бажання повернутися на українську землю з миротворчими проектами

Про діяльність Анатолія Лісіцина та його благодійного Фонду в нашому інтерв’ю, яке записане на Прикарпатті, у підніжжя  Говерли, де Анатолій Лісіцин разом з молодими людьми впорядкували військовий некрополь.

- Пане Анатолію, як склалося, що депутат Держдуми Росії займається сьогодні відновленням захоронень? Чому саме ця тема Вас турбує?

- Я 16 років був губернатором Ярославської області Росії. В 2007 році пішов працювати в Держдуму Росії , після чого відкрив свій Благодійний Фонд – «Фонд Анатолія Лісіцина». Перше завдання Фонду – це проблеми пов’язані з нещасливим дитинством : діти-сироти, дітдомівці, багатодітні сім’ї. І друге направлення Фонду – це збереження історико-культурної спадщини. Я випадково побував у Бєлгороді і там побачив величезний некрополь захоронення російських воїнів 14-17 років, в тому числі емігрантів Російської імперії. Багато людей туди приїжджали і обіцяли, що це кладовище відновлять. Мені стало боляче, що всі ці сподівання залишались лише обіцянками, і я сказав місцевому настоятелю, що сам візьмусь за цю справу, чим викликав у нього посмішку.

«Таких обіцянок давало тут чимало», - відповів настоятель.Тим не менше, півтори роки я займався цим питанням, пройшов всі коридори влади, дійшов до Путіна та до партії «Єдина Росія» і нині цей проект є державним. «Фонду Анатолія Лісіцина» доручили реконструкцію Бєлградського кладовища.Там понад 3 тисячі поховань. Проект розпочався, є робочі креслення і триває його реалізація.

- Що підштовхнуло Вас до теми військових поховань? У Вашій родині були військові?

- Дід мій воював в Першу імперіалістичну. Повернувся живим. Батько загинув після війни від поранень. Відверто, в мене немає якихось особливих почуттів, які б могли привернути мою увагу до цієї теми. Просто я патріот своєї держави і розумію, що сьогодні ми повинні відновити довіру Європи до нас, до росіян. Бо, по великому рахунку, ми наслідили по всьому світу, в тому числі і в Європі. А от повернути до себе людське відношення, до наших двох молодих держав, треба простими елементарними діями, як ось встановлення пам’ятника для своїх солдат, які загинули в Німеччині, Словаччині та на землях інших держав. Привести до порядку ці захоронення – це перший крок поваги до своєї історії, до своїх нащадків. Без цього, без своєї історії не можливо сформувати демократичну державу.

- Як і з чого розпочалась робота на Західній Україні?

- Контакти з Івано-Франківськом розпочались 2 роки тому, коли я отримав листа від учнів івано-франківської школи №3 про проблеми російської мови. «Ми хотіли б вивчати російську, нам російська мова дається непросто, нам мало хто допомагає, ми хотіли б поступати у російські ВУЗи, чи не могли б Ви нам допомогти?», - писали діти з Івано-Франківська. Отримавши такого листа, я приїхав до Івано-Франківська і переконався, що школярі самі писали цього листа. Тоді я домовився з керівництвом школи розпочати обмін учнями. Торік я запросив за кошти свого Фронду 20 учнів Івано-Франківська до Ярославської області. Вони в нас відпочили. Цього року  з відповідним візитом на Прикарпаття приїжджало 20 учнів Ярославльської гімназії, які відпочивали в Ворохті.

- Який Ваш інтерес сьогоднішнього перебування в Карпатах?

- Майже випадково я прийшов до теми, що наближається 2014 рік – це буде 100 років від початку Першої світової війни. А в нас та й на території Європи дуже багато закинутих і забутих поховань того часу. І, напевно, справою честі є для наших двох молодих держав відновити добру пам’ять тих воїнів, які були вірними даній присязі, воїнському обов’язку, честі. Тому зараз ми звернулися до Російського Президента винести відповідну Програму на державний рівень і до 2014 року постаратись максимально усі захоронення, місця боїв 14 року впорядкувати. Там, де вже немає кладовищ, поставити меморіальні пам’ятні знаки, а там де є захоронення – привести їх у належний стан. До того ж у цій справі не вважати на національності, віросповідання та політичні пристрасті. Треба просто віддати честь і повагу воїнам того періоду, людям, в яких нам, представника двом державам, треба вчитися патріотизму та розробляти свою нову ідеологію двох нових держав. Адже ті люди були вірними присязі тієї держави, тієї ідеології, військовому обов’язку. Це якраз приклад того, чому ми маємо навчати свою молодь.

- Як російська влада поставилась до Ваших пропозицій?

- Мєдвєдєв дав добро на реалізацію нашої Програми. Тому сьогодні ми, як  приклад, продемонстрували акцію впорядкування некрополю біля Говерли, де захоронені угорські, чеські, німецькі солдати і де є кілька могил російських військових. Ми працювали тут 4 дні, привели захоронення у належний вигляд, поставили хрести. Разом зі мною приїхало четверо волонтерів з Росії. Тут є молоді люди з Москви, Тули та майже з усіх областей України. Це місце ми освятимо і далі подивимось, наскільки Посольства Австрії, Угорщини та Чехії приєднаються до впорядкування цього захоронення. Багато не буду говорити, побачите все на власні очі. Ось таке у нас завдання.

- Ви часто буваєте на Західній Україні?

- Я вже два роки поспіль приїжджають на Західну Україну. Був тут разів 15 з приводу обміну школярами. В мене найкращі враження від Карпат, від людей. Мені немає що вигадувати. Це чудові відносини з людьми, чудове спілкування. Проблем немає жодних.

- Пане Анатолію. Була інформація про те, що російські волонтери хотіли в День незалежності України, 24 серпня, розгорнути прапор Росії на Говерлі і ніби їм завадили це зробити. Ви знаєте щось про цей інцидент?

- Я не піднімався на Говерлу. Мене там не було. Ми прибули на Прикарпаття літаком 25 серпня, а цей факт мав місце 24 числа, за день до мого приїзду.

- І що там відбулося до Вашого приїзду?

- Я не знаю. Треба спитати тих, хто там був на Говерлі 24 серпня. Я не був свідком цієї історії, тому говорити не буду. Наших представників з Ярославля там не було. Ми приїхали на день пізніше.

- Сьогодні Ви завершили впорядкування військового некрополя, де є три братські могили російських військових. Які  Ваші подальші плани?

- Ми запланували зустріч з керівником сусіднього району. Нам стало відомо, що там є теж захоронення російських солдат. Ми будемо намагатись все це довідатись і продовжувати роботи до 2014 року. Мій Фонд продовжує  працювати. Я повністю профінансував ці роботи.

- Яким коштом, якщо не секрет?

- Майже 5 тисяч доларів. Кошти витратили на інструменти, продукти харчування та на атрибутику Фонду . Працювали тут волонтери, а вони зарплати не просять.

- Хто з відомих політиків підтримує Ваш Проект у Росії?

- Сьогодні наш Проект має підтримку до 2014 року. Створена вже відповідна Рада, яку очолив Гризлов. Туди увійшли  всі відомі російські політики, в тому числі Лужков, Ботанін, Микита Міхалков. Ця Рада буде займатися збором благодійних коштів для вирішення поставлених завдань. Є рішення, що бюджетні кошти на ці заходи ми використовувати не будемо. Завдання мого Фонду – це реалізація Проекту. Нещодавно я мав розмову з Лукашенком. Він готовий підключитись до визначення місць захоронень і тих, які збереглися, і тих, яких час не пошкодував. Наразі працюємо в Карпатах по цьому Проекту.

- Чи мали Ви зустрічі з керівництвом Івано-Франківської області?

- Я багато разів зустрічався з губернатором Прикарпаття. Михайло Васильович Вишиванюк вже отримав офіційне запрошення від адміністрації Президента Росії на ювілейні заходи з нагоди відзначення 1000 років Ярославля. Президент Росії буде брати участь у Міжнародній конференції до цієї дати. Михайла Вишиванюка запросили до Росії в якості почесного гостя.

- Пане Анатолію! Ви часто бували в Україні. Чи відчуваєте Ви, що нині це держава, де є національні інтереси, національні принципи, ідея? Якою Ви сьогодні бачите нашу державу?

- Це зовсім  інша Україна. Я розумію, що Україна – це держава, яка має створити сьогодні свою історію, встановити пам’ятники тим людям, які колись боролись за свою Свободу , за визволення, за свою Незалежність. Все це потрібно поважати і ставитись до цього спокійно. Бо такі речі є в кожній новоствореній державі. Те ж саме у нас відбувається в Росії. Колись ми припідносили подвиг Зої Космодим’янської , але тепер ми знаємо, що це була історія Другої світової, яка потерпіла викривлень та надавала нам безліч неправдивих фактів. Тепер складається враження, що вигадана історія передувала історії істиній. А ось віднайти цю  правду, відділити сутність , істину від неправди  є завданням і для Росії, і для України.

- Що візьмете собі на згадку про Україну?

- На пам’ять збережу повагу молодих українських хлопців, з якими я спілкувався і бажання повернутися на українську землю з такими ж миротворчими проектами, незалежно від політичної волі кого-небудь. Просто хотілося б робити речі, які потрібні кожній людині, кожній партії, кожному народу, кожній ідеології.

- Ви відчували незручності у спілкуванні чи зневажливе ставлення?

- Абсолютно ні. Хто знає російською, говорить нею. Чую свою мову тут в ресторанах, готелях.

- А пробуєте говорити українською?

- Поки знаю погано. Але все розумію. Всі українські новини дивлюсь і все розумію. Намагаюсь говорити. Вивчив «Що це таке?». Але це ще дуже мало. Стараюсь.

Інтерв’ю Ірина Макацарія, спеціально для «ОстроВ»