Размер шрифта
Донбасс и Крым – это политически часть российской нации. С таким заявлением выступил украинский писатель Юрий Андрухович в интервью УНИАН.
"Я не хочу сказать, что все поголовно там такие, но тому украинскому меньшинству, которое там есть, проще предложить эмиграцию сюда, потому что они и так там загнаны в угол, постоянно преследуемые, не могут реализовать ни одного проекта. В Донецке не проходит даже такая вещь, как присвоить университету имя их земляка Василия Стуса. То есть там априори агрессивно заблокировано любое украинское движение. Оно заблокировано не в результате каких-то репрессий, а потому что действительно этого не хочет тамошнее население. Оно чужое Украине. Украина ему чужа и неинтересна, по меньшей мере безразлична", - сказал писатель.
В качестве доказательства "неукраинскости" жителей Донбасса и Крыма Андрухович приводит надписи в маршрутках "Нету денег – плати гривной".
"Там концентрация ментального невосприятия всего, что связано с украинской независимостью", - сетует он.
Юрий Андрухович не исключает, что эти регионы могут отделиться от Украины. "Думаю, мы постоянно тешим себя какой-то иллюзией территориальной целостности, которой и так нет. Она существует сегодня только благодаря тому, что их парень сидит в Киеве на престоле. То есть одна седьмая Украины делает свой решающий вклад в то, как жить стране в целом. Потому я бы не отказывался от такого проекта и не делал бы вообще эту проклятую целостность какой-то догмой. Зачем упираться в то, что в действительности уничтожает нас и губит?", - говорит он.
Однако подобное развитие событий возможно лишь в случае возвращения к власти "оранжевых".
Также на эту тему
"Оставляя шанс для украинского будущего, нужно рассматривать эту опцию, если мы, конечно, хотим сохранить шанс. То есть если еще когда-то произойдет такое чудо, что в Украине опять победят, условно говоря, оранжевые, то нужно будет дать возможность Крыму и Донбассу отделиться. Сейчас они этого не сделают, потому что сегодня их люди сидят при власти в Киеве", - считает писатель.
При этом он сомневается, что "что оранжевые когда-либо придут к власти"
Комментарии
добавить свой комментарий
ТЧК (Гость) | 2010.07.23 12:47
Донбасс это Украина! А вот кацапы понаехавшие сюда для работы на шахтах окацапили да еще лгут, что это их территория.
А чего ж хохлы позволили отнять работу на шахтах. Были в это время на заработках в Португалии?
Бойко (Гость) | 2010.07.23 12:20
Респект! Хорошо и умно сказано. Особенно понравилось, что слово "элита" закавычено. Добавлю только, что это не т.наз."элита" программирует народ, а "элиту" запрограммировали на выполнение американского домашнего задания.
Донбасс это Украина! А вот кацапы понаехавшие сюда для работы на шахтах окацапили да еще лгут, что это их территория. А вот Крым надо отдавать татарам они там раньше были чем русские. Вот и разжигается война когда не знают наши бандюковичи что делать со своей властью. Твари.
Вечная тема для нашей страны- похоже на неразрешимый вопрос "что появилось раньше яйцо или курица?" нужно изменить не формат страны, а наше отношение к ней и к себе. Мы , черт побери , не уважаем сами себя и, как следствие окружающих и страну в которой живем. О чем пишет Господин Писатель? " ...Если произойдет Чудо и к власти прийдут оранжевые- можно будет позволить востоку отделиться. Бред -полный.
Дебильная статья, дебильное предложение. Национализм в чистом виде. О каких преследованиях идет речь? Живу и работаю в Донецке, вспервые слышу о том, что когото гнобили за Украинский язык. Да подавляющее население востока с превеликим удовольствием перешло б под юрисдикцию России. Но этого не будет никогда. Международная практика осуждает раздел государств и не признает их. Тому примеры Осетия, Босния. Так, что высказывания этого морального урода направлены на разжигание межнациональной ненависти и конфрантации в государстве. А это сепаратизм. На нары эту тварь
Не забудьте отпустить ОдессуЮ Запорожъе, Днепропетровск, Николаев, Херсон, Харьков, Полтаву, Сумы, Чернигов и Киев
Бред... Наверно гонораров нет... Вот и пиарится
Если человеку все время твердить, что он дурак, то рано или поздно он в это поверить.
Вместо того, чтоб убеждать граждан Украины, что пока мы едины, мы непобедимы, наша украинская "элита" программирует народ на раскол, разъединение, отчуждение. Если эти псевдопатриоты не угомонятся, то лет через 20-30 от Украины останется только Львовская и тернопольская области, где будут жить чистокровные Грыци, Тарасы,Мыхайлыкы Фарионы. Они будут приезжать в Украину, чтоб проголосовать за президента в вышиванке и снова разъезжаться по европе, что обслуживать итальянских, испанский, португальских пенсионеров....
корсар 2 (Гость) | 2010.07.23 12:03
А што ж милай, один червяк в яблочке живет, а другой в гомне.
Що ж. Подякуймо Андруховичу – такі дыбаты спровокував! «Молодець» - нічого не скажеш…
«Д (Гость) | 2010.07.23 11:02 Да мы бы давно отделились от хохлосрании, может даже свое государство образовали бы, только кое-кому это очень неудобно, хотя и кричат, что Донецк это быдлота.»
- А «Д» - це дэбыл» аль дыгынырат? Тому, що тільки таке «Д» може свою країну називати «СРАНИЯ»! І хто ж він після цього, якщо в «СРАНИИ» живе?!!!!!... - А може це зовсім і не його країна. - Як кажуть москалі: «Понаехали тут всякие…» («Д»), а потім відділятися будуть!...
А пішочком на свою родіну нє хо? Забыли – чемодан, вокзал… Мухосранск!!! - Семечки лузгать, водку жрать и на балалайке играть!!!
Пакедыва! - Всі «Д…»
Івано-Франківська область отримає додатково 13 мільйонів гривень на ліквідацію наслідеів повені, - повідомили кореспондента “ОстроВ” в прес-службі облдержадміністрації.
Я бы на месте Андруховича сильно ногами-то не сучила. Это его город будет получать денежки от клятого Востока.
19 февраля 1954 года Президиумом Верховного Совета СССР был принят указ о передаче Крымской области из состава РСФСР в состав УССР. Благодаря этому документу Крым был, фактически, подарен Хрущевым Украине.
В те годы передача Крымской области из состава РСФСР в состав УССР в рамках «нерушимого» Советского Союза была простой формальностью. Украина получила Крым в качестве «царского подарка» по случаю 300-летия воссоединения с Россией. Тогда никто не мог даже предположить, что СССР распадется и Украина станет «самостийной».
ЧИТАТЬ ПОДРОБНЕЕ...
http://www.pravda.ru/world/former-ussr/ukraine/19-02-2009/302213-ukraine-0
Историки объясняют щедрость Никиты Сергеевича довольно просто. Придя к власти после смерти Сталина, развенчивая культ личности и осуждая репрессии, сам лидер государства был замешан во многих репрессионных делах. Будучи первым секретарем ЦК украинской компартии в 1938 - 1947 гг., он сам вел активную борьбу с «врагами народа» и, чтобы в какой-то мере искупить вину перед Украиной и заручиться поддержкой украинской «верхушки», Хрущев сделал широкий жест. Подарил республике целый курортный полуостров!
О своем решении первый секретарь сообщил товарищам по партии как бы между прочим, в перерыве одного из заседаний президиума ЦК, по дороге на обед. «Да, товарищи, тут есть мнение передать Крым Украине», - обронил он вскользь. Ни у кого не хватило смелости возмутиться. Желание первого лица правящей партии - закон.
В повестке очередного заседания Президиума ЦК КПСС, состоявшегося 25 января 1954 года, 11-м пунктом значился вопрос "О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав УССР". Вопрос занял 15 минут. Слушали - постановили: «Утвердить проект Указа Президиума Верховного Совета СССР о передаче Крымской области из состава РСФСР в состав УССР».
Никто не возражал, никто не усомнился в целесообразности и политических последствиях. Ни у кого даже не возникло вопроса: как к этому отнесется население Крыма, практически полностью русское? Оказалось, что «такие важнейшие вопросы, как территориальное перемещение отдельных областей в состав той или иной республики, разрешаются без всяких затруднений».
Согласно закону, вопрос тогда должны были вынести на открытое обсуждение Верховного Совета РСФСР, выяснить на референдумах мнение жителей обеих республик - и самого Крыма и только потом провести общесоюзный референдум. Но обошлись без этого: 19 февраля 1954 года собрался Президиум Верховного Совета РСФСР, причем из 27 его членов присутствовали только 13. Кворума не было, однако за «величайший дружественный акт, свидетельствующий о безграничном доверии и любви русского народа к украинскому народу», проголосовали единогласно.
В 1992 году незаконность передачи была официально признана Верховным Советом России.
Ныне регион называется Автономная Республика Крым, причем в ее состав не входит юго-запад полуострова, подчинённый Севастопольскому горсовету, который является единицей общегосударственного подчинения и северная половина Арабатской стрелки, входящей в состав Херсонской области.
Юрий Андрухович
Об авторе
Юрий Игоревич АНДРУХОВИЧ род в 1960 г. в Ивано-Франковске, где живёт и работает и сейчас. Один из участников литературной группы "Бу-ба-бу" ("буффонада, балаган, бурлеск"). Автор нескольких книг стихов.
Окончил Украинский полиграфический институт во Львове и Высшие литературные курсы в Москве.
На русском стихи печатались в журналах "Литературная учёба" (в переводах И. Кручика), "Радуга" (в переводах И. Кручика), "Дружба народов" (в переводах И. Кручика и А. Макарова-Кроткова).
Кроме того, стихи Ю. Андруховича переводились на английский, немецкий, польский языки.
В последние несколько лет стихов не пишет, перешел на прозу и эссеистику. Считается одним из лидеров современной украинской литературы.
Все патриоты-нацики учились в Москве, которую теперь успешно обсирают
Говорит Донецк (Гость) | 2010.07.23 11:38
Полностью Вас поддерживаю! Донбас, черт побери - это тоже Украина.
Ну и ерунда! Странно что это пишет писатель. Есть страна- Одна страна, пусть с очень непохожим менталитетом в разных регионах но ее нужно сохранять и воспитывать детей так, чтобы они любили нашу Украину. Но, учитывая что у нас многие взрослые дяди- отчаянно тупят и не видят ничего дальше собственного носа- это- НЕ реально.
Объясните мне пожалуйста что же все таки служит барометром патриотизма? Почему Донбасс - это не Украина, а Львов - Украина. Неужели и правда некоторые люди думают, что в Донбассе нет патриотов? - они есть, их тут много, просто донецкие патриоты не кричат во всю глотку о жидах и москалях, потому что более толерантные. Тут любят Украину и переживают за нее.
Что предложили сторонники переименования ДонНУ в Университет Стуса кроме самого переименования? Каков от этого был смысл? Кто этих "патриотов" бы послушал, если они ничего конкретного не предложили? А если б они например создали фонд помощи малоимущим студентам, противодействовали корупции в вузах, находили б спонсоров на университетские мероприятия, устраивали тематические вечера и т.д. - их предложение о переименовании звучало бы гораздо авантажнее. А так вопли глупой ребятни.
Насчет отделения и языка - это вопросы к предыдущей власти. Почему нет например льгот для украинских издательств - в Донбассе я уверен с удовольствием читали бы книги на украинском языке - но если цена русской и украинской книги одинакова (а иногда украинская литература гораздо дороже)то в дончане будут читать русскую литературу - язык просто роднее.
А почему голубые кульки такие тупые - мало того что на своих ахметок пашут, так еще и на "бандер" горбатятся:)
Х-м... - А робить враження розумної людини...
Василь-Київ (Гость) | 2010.07.23 11:14
Правильно! Будете продавать воду и энергию, чтоб летом к нам в Крым съездить отдохнуть на недельку))) Дык а гдеж вам еще деньги то взять?!?!
бандеры в своем репертуаре. Восток вас, ПАДЛЫ, и кормит, и поит, и ебет... Спасибо говорить нужно,а не пиздеть!
И чего это чмо за всех расписывается? Надоел этот старый стереотип, что Восток хочет в Россию.
Так це нормально, тоді України заживе нормально. Нам буде кому за гарну ціну продати і воду і електроенергію. В Криму ж нічого цього немає. Та й Донбас обділений.
Воот! Здравая мысль. Так может проголосуем за оранжевых всем Донецком? И уйдём наконец-то!
дядя (Гость) | 2010.07.23 11:04
Ой, не узнал вас, Леонид Черновецкий, Вы чтоль?!?!)))
дядя (Гость) | 2010.07.23 11:04
Если вместо Донецкой совкоты будет Киевская тебе станет легче? Ух какой ты переборчивый, какая тебе вообще разница кто тебя ибет, главное что ты снизу ;)
Федерализм может и помог бы, хотя сомневаюсь, страна одна а пана два, причем совсем разные во всех отношениях, тянут телегу в разные стороны, телега пока на месте стоит, но скоро разорвется. Убогая страна, попала под колесо мирового раздела, дай Бог чтоб мирно все решилось, а не как в Косово.
Если отделять, то только с одним условием - вся даунецкая совкота выметается из Киева домой, на терриконы.
Нарешті Андрухович висловив те, про що я написав іще 3 роки тому в статті "РОЗКОЛ? ТО УКРАЇНІ ПЕВНЕ БЛАГО?"
РОЗКОЛ? ТО УКРАЇНІ МОЖЕ БЛАГО?
Бачить Бог, як мені важко писати цю статтю, адже вона свідчить про фактичну зміну моїх уявлень щодо майбутнього України та перспективи розвитку її, як Незалежної і Соборної (Захід і Схід – разом!). Хронологія подій, починаючи з надбанням Незалежності у 1991 р., потім постійна, все наростаюча боротьба за ствердження її, інтенсивний примусовий рух думок суспільства у взаємовиключаючих напрямках під впливом мас-медіа, коньюктурних політиків, а також часто провокативних обставин, інспірованих зовнішніми і внутрішніми чинниками, на моє переконання довершили свою чорну справу – створили думку про неминучість РОЗКОЛУ УКРАЇНИ (вже вкотре?). Особливо це виразно стало видно після рокового (без перебільшення) Указу Президента Ющенка від 02 квітня п.р про дострокове припинення повноважень ВР. Здавалося б що дивного в тім, що не знайшовши порозуміння між гілками влади чільники її після нескінченних переговорів за „круглими” столами, після утопічних Меморандумів, Дорожніх карт та Універсалів на підставі Указу Президента повинні знову піти на вибори для того, щоб підтвердити свою легітимність перед народом та представницьку міць. Але ж то все для „старої та гнилої” Європи, а не для України. Ми, як завжди, „пойдём своим путём” ну і як водиться – пішло протистояння – стінка на стінку. Зараз достатньо включити телевізор, чи радіо, розгорнути будь-яку газету чи журнал, одразу ж тебе топлять у безмірі суперечливої інформації, і як наслідок цього - протистояння. Київ знову витримує іспити Майданами...Правда, нинішні Майдани нагадують скоріше відповідно проплачені і погано зрежисовані акції. В очах сьогоднішніх “майданців” можна прочитати все, що завгодно, окрім щирості, палаючих від захоплення очей та внутрішнього патріотичного вогню. Майдан – 2004 дійсно був вулканічним виверженням позитивних емоцій народу, тому нинішні акції сприймаються киянами і гостями як дешевий (в моральному, але не фінансовому плані) фарс...
Можна з впевненістю сказати, що діамантова мрія Росії про Україну, як про перезріле яблучко, котре невдовзі скотиться в обійми матінки Росії, справдовується – сьогодні Україна стоїть на порозі фактичного створення ДВОХ (а може й більше) УКРАЇН. Адже рішення Конституційного Суду чи на користь Президента, чи на користь Верховної Ради не здатні примирити Лівий і Правий береги Дніпра. Недаремно ж з табору біло-блакитних озвучують думку про неможливість сприйняття рішення КС на користь Президента (хоч лицемірно й заявляють, що будуть виконувати будь-яке рішення його). Суспільна думка постійно підігрівається впевненістю декого з депутатів ВР про злочинність і неконститутуційність Указу Президента про розпуск ВР (і це апріорі, без рішення КС, створюючи подібними висловлюваннями фактичний безпрецедентний тиск на нього).
З цього приводу не зайве згадати недавню бесіду (10.04 п.р) на 5-му каналі - як відомо, чесних новин – з ведучими Яною Конотоп і Данилом Яневським. Запрошені - п. Сивульським (від БЮТ) та п.Грач (від КПУ). П.Данило задав п. Грачу свідомо провокативне питання щодо двох Україн: “От я прийду на виборчу дільницю, мені дадуть два бюлетені зі списками депутатів у два парламенти. Що в цьому поганого? Ну не сприймає й на дух Південь і Південний Схід України і тим паче Крим нічого українського, Захід України (виняток можуть становти хіба що села та малі містечка, де український дух і українська мова сьогодні ледь жевріє і вмирає разом зі зникненням старшого покоління, бо молодь рветься у великі міста, де урбанізація і русифікація роблять свою чорну справу). Покращення ситуації в цій царині не видно. Ну й що далі? Чому б дійсно цивілізовано не визнати, що наші цілі і вектори розвитку навіть в перспективі не можуть співпасти? А звідси чому б – знову - таки цивілізовано - не розділитися (розвестися, як звичайна сім’я, в якій всі спроби на збереження її вичерпані)? Ну хоче Південь, Південний Схід та Крим молитися на Росію (можливо і приєднатися), хай собі моляться і приєднуютья, хоче мати державну мову російську (чи те, що називають російською) хай приймає і має, хоче Центр і Західна Україна іти на Захід, хай собі ідуть. Чому б це не зробити так, як свого часу зробила Чехо - Словакія – розділившись на Чехію і Словакію. Сьогодні – це дві досить успішні європейські держави – члени європейської спільноти. Чим поганий приклад?” За дослівність посилу не ручусь, але суть вірна. Так от саме цікаве було у відповіді і реакції п. Грача. “Ну как же, нарушится целостность Украины, разделение - преступно”. Дивним видається це “піклування” про цілісність України на фоні постійних деструктивно - сепаратистських дій Партії Регіонів (згадаймо Сєвєродонецьк - 2004), комуністів та соціалістів, які керуються вказівками з Москви та знаходяться в режимі постійно - перманентної підтанцьовки, регулярно створююючи провокації в ущерб цілісності держави Україна (прикриваючись “турботою і піклуванням” про українців). А згадаймо постійні вояжі у білокам’яну чільників цих сил з приводу, а скоріше без, або для отримання чергових інструкцій по дестабілізації ситуації в Україні, щоб зрозуміти, що в своїх діях вони найменше переймаються Соборністю та цілісністю України., що їхні дії суперечать декларованим гаслам. У мене особисто така лицемірна реакція п.Грача (як і всіх комуно - регіоно – соціалістів) завжди викликала глибоке внутрішнє обурення. А в принципі, чому дивуватися, якщо згадати, що політика Компартії та й соціалістів завжди були побудовані на лицемірстві, брехні і маніпулюванні суспільною думкою, а соціалісти ще й постійно прикриваються і посилаючись на єдність з Соцінтерном, виразниками ідей якого вони немовби є...
Можна з впевненістю сказати, що ідея розколу – ідея двох країн (безумовно не без впливу подій сучасності) набуває все чіткіших контурів, все сильніше витає у повітрі. В зв’язку з цим хочу висловити свої думки, можливов в деякій мірі провокативні, а в тім, судіть самі...
На моє переконання необхідно превентивно оцінити всі можливі наслідки подібного поділу “чтоб не было потом мучительно больно и стыдно” - як позитивні, так і негативні. Отож, мої міркування з цього приводу:
ЩО ВТРАЧАЄ УКРАЇНА В РАЗІ ПОДІЛУ:
- Піденний Схід, як відомо, індустріальне серце України - це вугілля, руда, метал, сучасні ракети, танки, станки, трансформатори, тепловози і багато ще чого, а відповідно – звідси суттєве наповнення держбюджету (це дає й підставу представникам цих регіонів стверджувати, що Донбас і Південний Схід годують Захід, хоча елементарний підрахунок свідчить, що це далеко не так). І як символ цієї інтелектуально - технічної вершини цих регіонів - знаменита Пальма Мерцалова в Донецьку – дійсно Апофеоз людського художньо-технічного геняя та віртуозної майстерності.
- Південь України – це Чорне і Азовське моря - рекреаційні легені держави - де полюбляють ніжитися на сонечку не так українці як росіяни і інші СНГовці, бо тут немовби дешевше (по великому рахунку це ілюзія – на собі переконався - бо відпочивати на фоні прекрасних Кримських пейзажів, духмяних азовських степів та теплого моря в оточенні гидоти у вигляді сміття, лайна, російських матюків і відвертої зневаги та хамства місцевого населення у відношення до українців, невідповідність ціни надаваних послуг їх якості, в дійсності набагато дорожче в порівнянні навіть з тією ж турецькою Анталією).
- Смачні плоди півдня – персики, абрикоси, виноград, яблука, сливи, дині, кавуни вина тощо, хоча в останні роки в ціновому плані їм все важче конкурувати з подібною продукцією з Греції, Португалії, Алжиру, Італії, Аргентини, Бразилії тощо.
НЕГАТИВИ СПІЛЬНОГО СПІВІСНУВАННЯ, ТА НАДБАННЯ УКРАЇНИ В РАЗІ ПОДІЛУ:
- Переїжджаючи на Лівобережжя, починаючи з Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Донецької, Луганської і власне й Крим ти немовби й в Україні, але шкірою відчуваєш, що це не зовсім так.... Тобто теріторіально ти в ній, але починаєш відчувати певний дискомфорт і невпевненість,
особливо зі своєю державною українською (можеш “заслужити ” усталеного тут визначення “щирий українець”, “западенець” або й крутіше – бандерівець). І ні до чого тут наш славетний Дніпро, який немовби є першопричиною розколу на Україну і неУкраїну, справа в історичному корінні підвладдя – одна частина (Лівобережна – підлягала під Росію, Правобережна. ж – під багатьох, а особливо під Польщу, Австро-Угорщину, Румунію і це, безумовно, не могло не відобразитися на всьому, особливо на ментальності). Висновок очевидний - розкол іде не по якимось географічним відміткам, а по світогляду і по тому, куди повернуті очі і мізки громадян: в одних - в Європу, на Захід, у інших - на Схід, в Росію. З подібного різновектор’я й витікає (на моє переконання) цей негатив;
- Категорично переважна більшість українців сьогодні проти вступу в НАТО (про це немовби свідчать чотири мільйони підписів на такому собі референдумі, про який ні я, ні багато моїх знайомих і друзів навіть не чули). У мене, до речі, ніхто не питав про мою думку з цього приводу (своїх знайомих запитував, а чи їх “опитували” – у відповідь – здивовані погляди - ні). Ну це так, до речі, хоча у мене даний референдум викликає великі підозри і сумнів. Просто диву даєшся: на словах – Лівобережжя хоче в Євросоюз, в Європу, але тільки не через НАТО. Якесь патологічне совкове (добре вклали свого часу в наші голови стереотип, що НАТО – агресивний блок) небажання зрозуміти, що НАТО сьогодні – це перш за все новітні технології, прогрес, реальна боротьба з корупцією, європейські норми і високий рівень життя з достойними зарплатами, колективна безпека, нарешті, значно менші фінансові видатки на армію та оборону тощо. Спостерігаючи цей спротив у вигляді референдуму, дій антиНАТО, просторікування про шкідливість вступу України до СОТу (прикриваючись гаслами захисту вітчизняних виробітників), у мене виникає цікаве і законне питання, кому цей спротив вигідний? Давайте розберемося. Після вступу України до СОТ кордонів для товарів не буде. Той товар, який в Євросоюзі (за його ж цінами) прийде до нас і безумовно ці ціни будуть нижчі від наших (!). Так хто ж виграє від цього? Безумовно МИ, ПЕРЕСІЧНІ УКРАЇНЦІ. А що наш виробник? Важко? Не витримує конкуренції? Так хай працює над вдосконаленням виробництва, вкладає кошти в передові технології, добивається зниження цін на продукцію і конкурентноздатності. Що слабо? Так геть з ринку! Безумовно значно простіше “не пущать” чужих і тримати захмарні ціни на продукцію, ніж працювати над проблемами вдосконалення технологій, сучасгим менеджметом, залученням інвестицій, створенням сприятливого законодавства для іноземних капіталів тощо. Аналогічно і з НАТО (хіба що треба до економічного чинника–вигоди необхідно додати ще й чинник ГАРАНТІЇ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ). За такої гарантії навряд чи в майбутньому можливі Тузли та безкарно – демонстративне гарцювання російських десантників по території суверенної держави, ігнорування українського законодавства. Так що всі оті антиСОТівські та антиНАТівські акції це не що інше, як неспроможність крупного українського капіталу сприймати дійсно європейські способи виробництва в умовах ринкової економіки. Як бачимо, у всіх цих немовби політичних аспектах суттєво та рельєфно вимальовується економічна складова;
- Відсутність загальнонаціональних об’єднавчих інтересів, що обумовлено різновекторністю бачення перспектив розвитку Лівого і Правого берегів України.
І справа по великому рахунку вже не тільки в мовно - етнічних відмінностях (таке розмаїття сьогодні у світі тільки вітається), а в баченні перспективи розвитку (певно це відголоски давньої “війни”, що тягнеться ще з ХІХ століття - між славянофілами та західнофілами. Просто сьогодні ця “війна” перейшла в іншу фазу) - неспроможність сучасних чільників виробити якийсь дієвий проукраїнський напрямок розвитку. На жаль, всі шістнадцять років нашої незалежності ми про це тільки говоримо, плачемося комусь “в жилетку”, періодично чомусь каємося, “посипаючи голову попелом” і безнадійно мріємо, приймаючи якісь постанови, рішення, але НЕ ДІЄМО. В українському суспільному на порядку денному незримо так чи інакше постійно присутнє головне питання: - до кого ж наразі притулитися та на якого Бога сьогодні молитися. Про самостійний український вибір та курс годі й говорити...;
- Відсутність нв Лівобережжі того культурного (європейського) надбання, такого собі шарму, який невловимо присутній на Правобережжі (особливо туди далі, на Волинь, Львівщину, Закарпаття, Буковину), що є наслідком віковічних нашарувань - від короля Данила Галицького, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Австро Угорщини, Румунії тощо. Не випадково ж Західну Україну і Львів вважають культурно-інтелектуальним центром України. Здавалося прекрасно! Підтягуйся Лівобережжя в своєму культурному розвитку до рівня Правобережжя (майже європейського), а Правобережжя буде всотувати надбання технічного інтелекту і все буде о’кей. Авжеж...
Якщо сьогодні:
- на кордоні з Кримом арештовуються наклади україномовних видань, мотивуючи тим, що “это не восстребовано в Крыму”;
- якщо “такий –собі пан Ніхто” – заступник Луганської обласної ради - п Левченко демонстративно зводить роль української мови лише до анекдотів та хуторянського фольклору і вважає російську – єдино державною;
- якщо на Кримському півострові всього одна українська школа і єдине україномовне видання “Українська світлиця” (і те на ладан дихає) , а Севастополь аж сичить від ненависті до всього українського;
- якщо постійно демонструється рух “мы говорим по-русски”, постійно педалюється питання другої державної мови, створюється безпрецедентний та безкарний “мовний парад регіоналізації”;
- якщо проплачена “доброзичливцями” пенсійна Феодосія, під’южувана одіозними Лужковими – Затуліними, різноманітними “Зубрами”, “Русскими блоками”, “Прорывами”, розмахуючи російськими триколорами влітку 2006 аж захлиналась від антинатівських настроїв, і зірвали – таки міжнародні військові навчання;
- якщо за багато років Південь, Південний Схід України та Крим (за невеликим винятком) не розуміє, не сприймає і впевнений не буде сприймати визвольну національну боротьбу ОУН -УПА на два фронти і не визнає їх ветеранами та учасниками Другої Світової війни.
То про яке сприйняття європейських цінностей може іти мова?
Як тут не згадати крилатий “перл”, “виданий” свого часу регіональним ідеологом п. Кушнарьовим (упокой, Бог, його “мятущуюся” душу), що від Харкова до Києва 400 км, а до Росії - всього 40». На жаль, такий стан речей відповідає дійсності. І справа зовсім не в кілометрах, а в тій психологічній і культурній відстані, яку не можуть (і не хочуть) подолати українці. Подібне гнітюче становище і на Південному сході з невеликим “послабленням” у цих питаннях – у напівзруйнованих селах, де доживають свого віку бабусі й дідусі, бо сини – дочки – онуки давно покинули свої гнізда і перелетіли в більш перспективні міста, або подалися “в світи”, в пошуках кращої долі, чи то на Захід, чи на Схід...
Загальновизнаний факт – понад 300 - річне панування Росії на Лівобережжі не пройшло даром. На жаль, необхідно констатувати, що за Дніпром, на Лівому березі вже неУкраїна і найстрашніше, що вона і – НЕ ХОЧЕ БУТИ УКРАЇНОЮ.
Відчуваю, скільки після цього висновку поллється на мене звинувачень на кшталт: “народ неподільний, то його політики розділили”, “Схід і Захід разом”, “немає в мізках західняків і східнякі різниці, що вона – в моїй (і мені подібних) хворобливій уяві”, “що у нас більше об’єднуючого, ніж роз’єднуючого” і т.д і т.п. Але як свідомого громадянина мене і подібних мені (а таких мільйони) не влаштовує той факт, що нас не пускають до Європи різноманітними референдумами про НАТО і ЄЕП, стримують наше законне бажання жити в Європі і цивілізовано. То ж якщо Лівий берег України не хоче з цим рахуватися, ХАЙ ВІДОКРЕМЛЮЄТЬСЯ. Треба цивілізовано провести РЕФЕРЕНДУМ і визначитися, ХТО КУДИ ХОЧЕ, ТОЙ ХАЙ ТУДИ І ЙДЕ. І нічого боятися результатів – як проголосує народ, так тому і бути (адже ми любимо повторювати сентенцію, що єдиним носієм влади є народ, от дайте йому, горопашному, можливість висловити свою думку). І якщо хто не бажає жити на Лівому (Правому) березі Дніпра цивілізовано на державному рівні допомогти переселитися туди, де він хоче бути. Подібнним фактом, впевнений, ми лише продемонструємо всьому світові спроможність України вирішувати болючі проблеми цивілізованим шляхом і від цього виграють як на Лівому, так і на Правому березі Дніпра. Та й Європа, думаю з розумінням і позитивно вілнесеться до цього. Скінчаться безкінечні звинувачення в “утисках русского языка”, тобто назавжди буде ліквідовано важель впливу Росії на Україну.
І не треба “виховувати та прищеплювати” європейськість тим, хто не хоче цього, бачить своє майбутнє тільки в ЄЕПі і тільки з Росією. Ну не хоче, то й Бог з ним. Питання стоїть зовсім в іншому – не в якомусь там сепаратизмі чи федералізмі (про державний устрій хай надалі знову – таки вирішує народ), а в елементарному хірургічному втручанні в організм Держави Україна. Будемо вважати, що Південний Схід, Південь України і Крим – мов ракову пухлину треба оперативно вилучити з тіла держави (мов гангрену), аби решта організму ожила - от і все. І хай там не кричать “про різанину по живому”, про “підбурювання до розколу” – він (розкол) фактично є. На моє переконання час терапевтично - медикаментозного способу лікування минув і не дав бажаного результату – єднання України, то ж треба набратися сміливості і зробити рішучий крок... Не треба тішити себе маніловськими думками, що вони “прозріють”, вони “отямляться”, вони “зрозуміють”, накінець, про перспективність саме європейського вектору розвитку, що можна їх “перевиховати”. Нікому, ніколи подібне не вдавалося та й часу було більше, ніж досить. Хоче Лівобережжя молитися російському путінсько-кадебістському Богу – хай собі, хочуть Донецьку республіку (чи ПІСУАР) зі “своїм” двоголовим круком – орлом та триколором – перо їм в одне місце і барабан на шию! Хочемо ми бути під НАТівським чоботом – хай нам. І ВСЕ! Як кажуть “РАЗВОД І ДЕВИЧЬЯ ФАМИЛИЯ”. Адже якщо сім’я розводиться, це не завжди зло, а можливість створення нової (можливо й кращої) сім’ї...
ВИСНОВКИ:
Думаю після такого демаршу Південний Схід і Південь, накінець, визначиться зі своїми орієнтирами. І всім, впевнений, від цього стане тільки легше і краще – ми перестанемо кривити душею і називати біле чорним, перестанемо видавати уявне за реальне, тобто можуть в принципі бути ліквідовані чінники нестабільності в Державі Україна (і в іншій державі за Дніпром, невідомо якої назви).
Впевнений, Росія десять раз подумає, чи взагалі потрібна їй Донецька республіка, або (ПІСУАР – Південно Східна Українська Автономна Республіка) з її розваленю промисловістю, з жахливим ЖКГ, з необхідністю вливання колосальних коштів у відновлення інфраструктури господарювання та в Крим з його купою економічних, етнічних, а особливо політичних проблем. Впевнений, їй набагато вигідніше зберігти статус – кво і продовжувати тиснути на Україну з середини за допомогою п’ятої колони (а Україна хай розкошелюється в боротьбі за своє виживання). Адже вкладати кошти в Донбас – це підкладати міну сповільненої дії під Кузбас та Алтай в Росії. Певно, що їй (Росії) своя сорочка ближче до тіла. Там філантропів (на зразок Сороса) немає. Висновок - підпорядкування Донеччини та Південного Сходу путінській Росії – це втрата свого бізнесу “донецьких пацанів”. От і виходить – з одного боку Південний Схід, Південь та Крим молиться на російського бога, а з іншого – це для Донів – кінець.
Вимальовується сумна картина (для Лівобережжя) – в Україні – вони не українські (і демонстративно не хочуть бути такими), а в Росії (в перспективі) росіянами ніколи не стануть, і відношення “корінних росіян” до них буде відповідне - не як до співвітчизників, а як до “хохлов” зі всіма витікаючими з цього висновками, як до людей другого гатунку...
А якщо зважити на той факт, що донецьким олігархам треба буде переорієтовуватия (вірніше перепідпорядковуватися) новим босам з Росії, то виникне реальна загроза їх бізнесу, а це вже небезпечно. Про патріотизм, українскість та інші гуманітарні “заморочки” не йдеться. На карту може бути поставлено саме існування донецьких, тобто наступить епоха “нового передєла”. Ну який розумний “пацан” на це піде? Питання риторичне.
От і виходить, що в цілісності України повинні будуть зацікавлені перш за все бізнесові структури і що питання на перший погляд ніби політичне наспраді – суто економічне.
Сумна вимальовується картина. Україна знову (точніше, як завжди) на роздоріжжі - настала Чорна Рада 2007.
Напрошується сакраментальне питання: “Невже ж ми такі дурні і Богом прокляті, що і сьогодні – перед реальною загрозою знищенням України, як Держави, нездатні прийняти без сумніву доленосні рішення?! Адже на карті – доля найбільшої в Європі країни, доля 46 мільйонів громадян Держави Україна, яка стрімко несеться в імлу невідомості і невизначеності! Може сьогодні настав “момент істини” і пора вже перейти Рубікон?!
Михайло, Ірпінь
Примітка: Стаття була написана ще 2007 року, тому в ній фігурують політичні події того періоду.
Да мы бы давно отделились от хохлосрании, может даже свое государство образовали бы, только кое-кому это очень неудобно, хотя и кричат, что Донецк это быдлота.
Единственный выход для Украины-федерализм.У нас слишком большие различия между краями в менталитете,культуре и политических предпочтениях.Соборность нам мешает,так как идёт постоянное перетягивание "каната".